Крім того, документи, що збереглися, згадують серед запорізького одягу ще й широкі суконні киреї та короткі юбки на зразок турецьких курток. На старовинних малюнках козаки зображені також у коротких куртках зі шкіри — шкірянках.  

  Наочне уявлення про запорізьке вбрання дають гравюри, ікони, прапори и портрети, які дійшли до нас. Такими є три гравюри в додатку до твору О. Pігельмана «Летописное повествование о Малой России...», де представлене вбрання військового старшини i двох козаків. Запорожці вдягнуті в широкі шаровари, довгі каптани, низькі шапки и кошлаті бурки. На одній із ікон — група запорожців, які моляться Богоматері; на них червоні нижні каптани й верхні темно-зелені з відкритими рукавами жупани, широкі, низько опущені червоні шаровари, підперезані різнокольоровими з наборами i без наборів поясами, а також червоні гостроносі чоботи.  

  На прапорі, який зберігається в Ермітажі в Санкт-Петербурзі, запорожці зображені без верхніх жупанів, у шовкових поясах, різних видів шапках — низьких придавлених та високих гострокутих, із баранячим окільником i суконним або шовковим вершком, у широких шароварах i в довгих хустках, що звисають із тали уздовж шароварів. Д. Яворницьким описані запорожці, змальовані олією на весь зріст із натури: з непокритими головами, з шапками або в руці, або під пахвою. На них червоні жупани, шовкові штофні з візерунками каптани, широкі червоні пояси и сап'янові червоні та жовті чоботи. Цей одяг — найбільш характерний для запорізьких козаків перед ліквідацією Січі.  

  Існує й докладніший опис костюма запорізьких козаків, складений за колекцією Д. Яворницького. Їхні каптани були нижче колін, кожний мав по два вуси ззаду, як черкеска кубанських козаків, на кінцях рукавів красувалися невеликі відлоги з жовтого оксамиту, прикріплені металевими гачками; у плечах каптани досить широкі, а в перехваті — досить вузькі, підбиті клітчастою китайчатою матерією. Такий крій цілком забезпечував вільність рухів. До цих каптанів надягали кілька поясів: «один шовкового перського сирцю, ширини дві з половиною чверті, довжини в одинадцять аршин, бурякового кольору (для підперізування вони складаються втроє навиворіт усередину), з позолоченими кінцями, довжини у три чверті; кожний кінець — із шовковими плетеними шнурками, довжини з аршин, прикріпленими до кожного з кінців пояса; другий — також із шовку, такої ж ширини, сім аршин, бузкового кольору, з посрібленими кінцями i шовковими шнурками на кінцях; третій — такої ж ширини i такої ж довжини, але без позолоти на кінцях, з ошатної шовкової матерії із квітами i візерунками...» У такі пояси запорізькі козаки вкладали гроші, листи, огниво, нюхальні ріжки та інші дрібні речі. Д. Яворницький вважав, що звичай зберігання предмета у поясі позичений запорожцями у татар. Широкі пояси з матерії були невідривною деталлю костюма вищого козацтва України, як i польського панства у XVII—XVIII ст. Найпоширенішими серед запорожців були турецькі и перські пояси, які привозили вірменські купці. Щодо шкipяниx поясів запорожців, то їхня довжина дозволяла лише обгорнути стан. Зовнішнє оздоблення з різноманітних металевих накладок нагадувало черкеські пояси.  

  Як бачимо, запорізький костюм не був вільний від багатьох іноземних запозичень, проте мав тривку етнічну основу, що й зробило його одним із найяскравіших виявів національної самобутності.