Зупинимося ще на одній чудовій пам’ятці, яка, можливо, найповніше відобразила високу майстерність, досягнуту художниками-мозаїстами Візантії в XII ст., ? на розписі монастиря в Дафні, поблизу Афін.

Кожна мозаїка в Дафні є самостійною композицією і разом з тим невід’ємною частиною стрункого єдиного ансамблю розпису, органічно пов’язаною з архітектурою. Потрібно відмітити, що при цьому мозаїки не покривають суцільно всі стіни, а залишають незаповненими великі поверхні, які підкреслюють барвисте багатство розпису.

Стрункі і правильні по своїх пропорціях людські фігури зображені в складних, іноді стрімких рухах і поворотах, форми передані об’ємно, хоча велику роль грає чітка лінія контурів, що додає зображенню деяку сухість.

Основне призначення мозаїк, за уявленням візантійських правлячих кругів, полягало в повчанні віруючих.

Ясність в розвитку сюжету і дохідливість до глядача мозаїк монастиря Дафні можуть служити зразком для монументального живопису.

7. Мозаїка: ренесанс

"Узяття хрестоносцями Константинополя в 1204 р. було найбільшою катастрофою, яку пережила Візантія впродовж свого довгого існування", - говорить В. Н. Лазарев в "Історії візантійського живопису". Грецькі художники, не будучи в змозі переносити безчинства хрестоносців, розбігаються по різних країнах.

Встановився період другого, так званого ренесансу Палеологовського, що тривав близько двох століть, протягом яких візантійське мистецтво, у тому числі і мозаїчне, розцвіли пишним цвітом востаннє. Глибокі соціальні потрясіння, криза всієї феодальної системи, що переживається Візантійською імперією в цю епоху, знайшли в монументальному живописі своє якнайповніше віддзеркалення.

У мозаїках цього часу крізь схематизм офіційного церковного мистецтва переглядає прагнення живописців до зображення людини зі всією глибиною і складністю його переживань. Разом з цим намічається поступовий відхід від монументальності, такої характерної для візантійського живопису попередніх сторіч.

Найранішою і безперечно найзначнішою пам’яткою палсологовського живопису XIV ст. є знамениті мозаїки монастиря Хору (Кахріе-джамі) в Константинополі. Вони характеризуються вільним і природним розташуванням людських фігур, їх органічним зв’язком з пейзажем і архітектурою, на тлі яких розгортається дія, що зображається. Невеликі, витончені фігури, повні внутрішній зосередженості, відображають прагнення художника до жанровості, інтимності і передачі тонких душевних переживань.

На цих мозаїках в реальному тривимірному просторі розміщені витончені, легкі форми архітектурних будов, які підкреслюють ритм в розташуванні і русі фігур. Особливо хороші граціозні жіночі образи цих мозаїк, пройняті тонким ліричним настроєм.

Мозаїки Кахріе-джамі характеризуються багатющою палітрою своїх тонів, що переливаються, і в колірному відношенні зараховуються фахівцями до вищих досягнень мозаїчного мистецтва. Відносно техніки викладення ці мозаїки, як і взагалі всі пізній-візантійські твори цього жанру, відрізняються застосуванням дрібних кубиків смальти правильної одноманітної форми, з ретельно відшліфованими бічними гранями, унаслідок чого сітка швів мозаїчного набору мало помітна.

Палеологовський ренесанс замикав собою великий культурний цикл, представляючи останній, завершальний етап в його розвитку. Із завоюванням Константинополя турками в 1453 р. звалився чудовий культурний центр. Для візантійського мистецтва це з’явилося ударом, від якого йому вже не призначено було облямуватися. З того часу на території колишньої Візантійської держави не було створено жодного скільки-небудь значного витвору мистецтва, зокрема мозаїчного.