Для початку Тойнбі виходив з вчень німецького філософа Освальда Шпенглера (1880-1936), який розглядав культури як ізольовані організми, що проходять 4 стадії – від розквіту до занепаду. Тойнбі вніс в концепції Шпенглера ряд важливих корегувань. Так, шпенглерівському поняттю про «сліпу долю», що царює в історії, Тойнбі протипоставив релігійно-історичне поняття «Вызов-и-Ответ». Згідно Тойнбі, Вища Божественна Реальність ставить перед культурами задачі само здійснення (Виклик) через кризи, географічні фактори і т.д. Якщо культура дає правильну Відповідь, її місія реалізується; в гіршому випадку вона приречена на занепад чи завмирає. Тойнбі не вважав культури абсолютно ізольованими і бачив в релігії сполучний елемент.

Однак, на відміну від Шпенглера, Тойнбі не розглядає кожну культуру як відособлений і замкнутий у собі організм. Навпаки, кожна локальна культура виступає в нього як одна з безлічі ступіней на шляху реалізації людиною свого божественного призначення. Але історичний шлях людини не є щось споконвічно визначене йому ззовні, і Тойнбі прагне розкрити можливість альтернатив у розвитку культури.

Однак, полемізуючи зі шпенглерівским фаталізмом соціального старіння і смерті, Тойнбі підкреслює, що цивілізація не є організм із жорстко заданим життєвим циклом. Хід історії визначається творчим зусиллям людини, і поки еліта зберігає духовний потенціал, цивілізація життєздатна.

Заслуга Тойнбі полягає в тому, що він розкрив діалогічну сутність розвитку культури у своїй концепції "Виклику і Відповіді" (Див. : Тойнбі А. Дж. Постижение истории: Збірник. М., 1991. С. 106-142).

Тойнбі починає з того , що відмовляється розглядати історію як реалізацію одного фактора, що детермінує: «… Причина генезиса цивилизаций кроется не в единственном факторе, а в комбинации нескольких; это не единственная сущность, а отношение» (Там же. С. 107). Отже, історію творить відношення , але яке? Тойнбі бачить в історії реалізацію божественного початку, що прагне до досконалості свого культурно-історичного втілення, але зіштовхується при цьому з зовнішніми перешкодами, з конфронтуючою зовнішньою необхідністю. Однак ці перешкоди перетворюються для творця в умову прогресу. «… Функция «внешнего фактора» заключается в том, чтобы превратить «внутренний творческий импульс» в постоянный стимул, способствующий реализации потенциально возможных творческих вариаций» (Там же. С. 108). Перешкода сприймається творчим початком як Виклик, Відповіддю на який є новий акт культурно-історичного творення .

Тойнбі не дає цьому творчому початкові "наукового" імені , але фактично мова йде про вільний дух, що здійснює себе в історії. Спосіб цього здійснення викладається Тойнбі в термінах притчі про боротьбу Бога і Диявола. Диявол кидає Богові "Виклик", але своїми підривними діями він лише виявляє слабкі сторони божественного утвору, тим самим спонукуючи Бога до "Відповіді", тобто до нової творчості. «Дьявол обречен на проигрыш (…) Зная, что Господь не отвергнет-, предложенного пари, Дьявол не ведает, что Бог молчаливо и терпеливо ждет, что предложение будет сделано. Получив возможность уничтожить одного из избранников Бога, Дьявол в своем ликовании не замечает, что он тем самым дает Богу возможность совершить акт нового творения. И таким образом божественная цель достигается с помощью Дьявола, но без его ведома» (Там же. С. 109).

Однак яка ж роль самої людини, що є предметом суперечки Бога і Диявола? Відповідаючи на це питання, Тойнбі схиляється до того , що людина і є та сама істота, що несе в собі і "божественний " творчий початок, і "диявольське" прагнення до руйнування.

Виклик - це така ситуація, при якій існування даного суспільства виявляється під якоюсь загрозою. Виклик може бути всіляким . У ситуації Виклику виявилися давньогрецькі міста - держави, що зштовхнулися з недостачею продуктів харчування в зв'язку з ростом населення і скороченням родючих земель внаслідок ерозії. Поліси відповіли на цей Виклик по-різному: одні (Коринф, Халкіда) почали колонізацію варварських узбереж Середземномор'я; інші (Спарта) мілітаризували своє життя і скорили сусідні (теж еллінські ) землі; треті (Афіни) переорієнтували споживання сільгоспродуктів на імпорт і приступили до форсованого розвитку ремесел. Таким чином, на один Виклик було дано щонайменше три різних Відповіді, що означали початок формування трьох принципово різних суспільств і культур.

Аналогічно, підвищенню Австрії, на думку Тойнбі, сприяло її протистояння з Туреччиною, що робила її форпостом Європи. Розвиток цивілізацій Межиріччя в Єгипті було Відповіддю на Виклик природи - періодичні і могутні розливи рік. Наявність Виклику абсолютно обов'язкове для початку генезису нової цивілізації, і без нього спонтанного розвитку цивілізації не відбувається .

Відзначимо, що цілком можлива ситуація, коли Виклик, запропонований природою і/або людьми, залишиться без Відповіді. Це означає, що дане суспільство або припиняє своє автономне існування, стаючи частиною іншого цілого, або гине зовсім, не залишаючи про себе історичного сліду. Ми знаємо про цивілізації, наприклад Межиріччя, багато чого - але хто знає, скільки народів кануло в Лету в цьому регіоні, так і не зумівши дати свою Відповідь на постійний Виклик природи?

Який же механізм