Реферат на тему:

Моя улюблена картина

Щедра наша українська земля на таланти. Багато митців культури, літератури та мистецтва породила вона. Немало, також, талановитих художників проживало на нашій землі та створювали тут свої геніальні шедеври. Їх твори зображували життя України, чудові наші краєвиди, національні особливості та вроду людини. З точки зору історії України, національного колориту, українського гумору та козацької слави мені найбільш подобається картина Іллі Юхимовича Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану".

Ілля Юхимович Рєпін народився 24 липня (5 серпня) 1844 р., у Чугуєві, нині Харківська область в родині військового поселенця, перші художні навички отримав в місцевій школі військових топографів. Переїхавши до Петербургу, з 1863 вчився в малювальній школі Суспільства заохочення мистецтв (в т.ч. у І.Н. Крамського) і (у 1864-71) в Академії мистецтв. Як пенсіонер Академії провів 1873-76 роки в Італії і Франції. У 1877 повернувся в Чугуєв, потім жил в Москві і (з 1882) в Петербурге, а з 1900 в Куоккале, в своєму маєтку «Пенати».

Спроба турецького султана підкорити запорозьких козаків за часів кошового отамана Івана Сірка була дотепно висміяна у легендарному листі до нього. Великий художник І.Ю.Рєпін створив по цьому сюжету відому картину "Запорожці пишуть листа турецькому султану".

Задум написати картину “Запорожці” виник влітку 1878 року в Абрамцевому, підмосковному маєтку російського мецената С.І.Мамонтова, коли М.В.Прахов, давній знайомий Рєпіна по Академії, звернув його увагу на лист козаків до турецького султана як на сюжет для картини. Тоді ж в Абрамцевому Рєпін намалював олівцем перший ескіз до картини, що зображав сцену складання запорожцями листа до турецького султана Мухамеда ІV у відповідь на його пропозицію (1676) підкоритись і прийняти турецьке підданство. (Лист був поширений на Україні у кількох варіантах, хоч не зафіксований як конкретна подія в історичних документах). І.Рєпін працював над картиною упродовж майже 14 років, удосконалюючи побудову і образний ряд – заглиблювався в історію козацтва, перечитував М.В.Гоголя, збирав матеріал у поїздках по Україні і на Кубань (одночасно створив ряд значних картин з російської історії та сучасності). Вважається, що картина постала як живописна паралель до “Тараса Бульби”. В ній козацтво ожило на полотні очищеним від суперечностей, піднесено героїчним.

У 1879 році Рєпін розпочав роботу над ескізом, що зображав фрагментарно групу козаків на тлі Дніпра як жанрову сцену. Згодом, уже в картині, художник розвивав героїко-монументальні риси, але цей ескіз цінував за життєвість і експресію.

Спочатку Рєпін консультувався в історика М.І.Костомарова. За його порадою у 1880 разом з юним В.Сєровим здійснив незабутню поїздку по місцях запорозьких козаків, побував на Хортиці, привіз декілька альбомів замальовок побутових речей, зброї, пейзажів і портретів, зокрема з колишнього Олександрівська (тепер – Запоріжжя). В Одеському міському музеї замалював козацьку зброю, портрети-парсуни братів Шиянів, ктиторів Нікопольської січової школи. По дорозі на Чернігівщину до Качанівки, маєтку В.В.Тарновського (молодшого), зупинявся у Києві в академічного приятеля М.І.Мурашка. В університетському музеї зробив акварельну копію з народної картини “Козак Мамай,” а в Братському музеї змалював списи часів Б.Хмельницького (Київський музей російського мистецтва). У Качанівці знайшов багатий матеріал для картини і намалював ефектний портрет господаря в червоному жупані біля старовинної гармати (“Гетьман. Портрет В.В.Тарновського”, 1880, Сумський художній музей).

Після поїздки на Україну у піднесеному настрої починає працювати над картиною – імовірно, над полотном, що зберігається у Харківському художньому музеї.

Із середини 1883 “Запорожці” були відкладені на 4 роки: творчу уяву Рєпіна захопила російська дійсність та історія. Знайомство з українським істориком Д.І.Яворницьким, який все своє життя присвятив вивченню історії Запорозької Січі, повернуло його до картини. У 1888 Рєпін у пошуках нових вражень поїхав на Кубань, де жили нащадки запорожців. У музеї Кубанського війська виконав ряд малюнків-копій зі старовинних козацьких портретів; у станиці Пашківській робив портретні зарисовки. Повернувшись, дещо інакше побачив композицію картини – і почав писати її заново, у більшому розмірі (217х361, а перший варіант – 170х265). Працював над нею ще 4 роки; вона стала тією основою, що зберігається у Державному російському музеї.

...Гурт козаків, що оточили писаря й отамана Сірка, поданий крупним планом і наближений до глядача. Сцена зображена із властивою для творів Рєпіна безпосередністю і психологічною гостротою. Продуманий композиційний зв’язок окремих постатей передає не тільки атмосферу веселого збудження (хоч є й такі, що не підтримують загального настрою), викликаного складанням гідної відповіді султану, а й духовну єдність різних за віком, походженням і соціальним станом людей, які представляли легендарне, нескориме запорозьке лицарство. Хтось намагається придумати гостре слівце, а хтось сміється над уже придуманим кимось іншим. Художник групує основну масу козаків у кругову композицію, і богатирський сміх, що зародився біля стола, розходиться хвилями і виступає як вираз презирства до погроз і віри у свою непереможність (різноманітні відтінки сміху передані з надзвичайною майстерністю). Засмаглі, загартовані в походах обличчя, картинно широкі пози, яскраві плями козацького одягу, неспокійний ритм списів – все це передає своєрідний побут і характери волелюбного козацтва 17 століття.

Яворницький надавав допомогу не лише у збиранні історичного матеріалу, предметів козацької старовини, а й у доборі типажу (сам позував для образу писаря). Для основних постатей моделями слугували переважно знайомі, але в картині Рєпін переробляв портретні етюди, підпорядковуючи їх задумові. Так, для образу Сірка позував генерал М.Драгомиров - виходець з