Українське весілля

Чи чули ви таке, що дівчина сама сватається до хлопця? Хай кохає, хай приворожує, але щоб свататись?! Було, було й таке, і великим гріхом вважалося вигнати з хати дівчину з її старостами.

З шаною ставились до чесних дівчат, вони мали право врятувати козака від страти за провину, варто було тільки сказати: «Він одружується зі мною, відпустіть його»,— і життя новоспеченого нареченого врятоване.

Весілля справляли по-різному. Навіть в обрядах сусідніх сіл, хай у дрібницях, але відчувалась різниця. В одних коровай був круглий, в інших квадратний, в тих гільце з ялини, а в тих - із сосни, там викрадали молоду, а там поцупили її речі... Але скрізь було весело, солодко і «гірко».

Тиждень або ж два не вщухали переспіви весільних пісень, і не-можливо їх вмістити в невелику статтю, але основні моменти— будь ласка.

СВАТАННЯ

У тому випадку, коли сватає парубок, дівчина або погоджується, або виносить гарбуза, який, до речі, має цілющі властивості заспокоювати нервову систему враз-ливого невдахи. На знак згоди наре-чена перев'язує старостів рушниками, а молодому закладає хустку за пояс.

ЗАРУЧИНИ

У призначений день збираються два роди. На покутті сідають батьки молодих, майбутня сім'я, по двоє сватів, а далі, по обидві руки — рідня, що співає:

Клади, клади, Марусечко,

білу руку на заруку.

...Положила білу руку

на заруку.

БГАННЯ КОРОВАЮ

У п'ят-ницю батьки молодих запрошують жінок-коровайниць - господинь, шанованих громадою за подружнє життя Так повелося, що тільки та людина, яка сама вміє ладити в сім'ї, може дати новому подружжю мир і злагоду через випечений хліб.

Благослови, Боже, (2)

і отець і мати,

своєму дитяті

коровай розчиняти...

Ой, як ми коровай бгали,

які ж бо ми квіти клали:

клали васильок,

і всякії квіти,

щоб любились діти.

Староста ллє у діжу горілку, щоб коровай був «веселий». Коровайниці ліплять «підошву» - корж, на який наліплюють зроблені з тіста шишки, фігурки птахів. Староста хрестить дерев'яну лопату, коровайниці хрес-тять піч. Дрова у вогні потріскують, а жінки співають:

Піч наша регоче,

короваю хоче,

а припічок заливається,

короваю сподівається.

ДІВИЧ-ВЕЧІР

Субота. Дівча-та - дружки нареченої сходяться на останні вечорниці до своєї подруги, щоб проститись з її дівуванням. Вони прикрашають калиною спечений коровай та співають журливих пісень.

Сосоночка літом і зимой зелена, (2)

Під сосною стоїть дівчина смучена,(2)

У п'ятницю русую косу чесала, (2)

А в суботу ішла до шлюбу й плакала, (2)

А в неділю з милим на рушник ставала. (2)

Устань, устань, моя матінко, раненько (2)

Та й зодягни свою донечку хутенько. (2)

ЗБИТТЯ ГІЛЬЦЯ

Коли у мо-лодої дівич-вечір, то до нареченого сходяться бояри, старший з них приносить ялинку. Вити гільце - значить будувати нове гніздо молодим. Це символ родинного щастя, краси молодості, відлуння язичеського культу дерев.

Коли світилки звили гільце, молодий сідає на посад і старша зовиця благословляє його:

Благослови, Боже, (2)

і отець і мати,

своєму дитяті

на посаг сідати.

По вечері молодий з боярами може завітати на дівич-вечір.

ШЛЮБ

Неділя. Ранок. Молоду садять на вивернутий кожух, він ніби приносить достаток, і маленький хлопчик починає розплітати косу нареченої. Дружки, одягаючи молодій вінок, співають:

Віночку мій польовий,

Держись близько голови,

Як ти з голови спадеш,

То й навіки пропадеш.

Заходить молодий з боярами й старостами. Молоді кланяються образам, потім батькам, які вручають їм ікони; при цьому, одержавши благословення батьків, молоді бе-руться за хустку і вирушають до церкви, до шлюбу. В дорозі їх обсипа-ють хмелем.

ДВІР МОЛОДОГО

Неділя. Обід.

Пообідай, пообідай, молодая паро,

Що ненька зготувала.

Зготувала ненька два голубочки,

Для сина і невісточки.

Зготувала ненька перепелиний

Для рідненького сина.

Після обіду посеред двору моло-дого влаштовують танці, але згодом дружки від імені молодої починають проситися на своє весілля:

Перед порогом висока гора,

А на тій горі рожа розцвіла,

А на рожі насіння,

Просимо на своє весілля.

З покуття боярин знімає гільце, і за ним увесь весільний поїзд направ-ляється до хати молодої.

СТОЛОВЕ

Неділя. Вечір. Біля воріт молодої поставлений стіл, що перекриває дорогу. Хлопці з роду нареченої забирають дружечок і молоду до себе, а іншим не дають пройти, вимагаючи «столове». Бояри довго сперечаються, але нічого не вдієш: якщо не вдається викрасти молоду, доведеться платити. Горілку, гроші— все, що скажуть вартові.

ДВІР МОЛОДОЇ

Поки бояри давали викуп, увесь рід зібрався біля хати зустрічати молодих. Мати й батьки з хлібом і сіллю привітали молодих, ввели в хату і посадили на покутті на вивернутий кожух. Почалося обдарування. Молодий дарує родичам молодої різні речі, а молода — рушники родові чоловіка.

ПОКРИВАННЯ

Покривання молодої - один з найдраматичніших моментів українського весілля, який не обходиться без сліз, бо молода назавжди прощається із дівуванням, і а її мати з дочкою.

Мати подає чорну шерстяну хустку на тарілці, а молодий кладе за хустку гроші.

Дві свахи (від обох родин) стають по обидва боки від молодої і повільно помахують хустиною над її головою:

Благослови, Боже, (2)

і отець і мати,

своєму дитяті

косу покривати.

Я тебе, сестрице, покриваю,

Щастям, здоров'ям наділяю,

Щоб була здорова, як вода,

Щоб була багата, як земля,

Щоб була весела, як весна,

Щоб любила чоловіка

До самого віку,

Від молодості до старості

Дай, Боже, дай.

Після цього свахи закутують хустиною опечалену молоду, беруть букети від «душі» молодих і зв'язують червоною стрічкою, якою потім перев'язують голову молодої поверх хустини - так, щоб букети були по лівий бік...

Перед прощанням молодої з батьківською хатою ділять коровай. Весільний староста вирізає верхівку короваю і підносить її молодим. Ті беруть за два боки шишку короваю і ламають: в кого більший кусень вийшов, той і буде головою сім'ї. Потім