За сприяння тодiшнього керiвника республiканської компартiї П.Шелеста влада пiшла на ряд суттєвих пом'якшень у своїй культурнiй полiтицi, навiть почався новий, щоправда, дуже помiркований варiант "українiзацiї", розпочало дiяльнiсть Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, що, зокрема, здiйснювало реставрацiю пам'яток козацької доби. Однак все це явно суперечило московському курсовi на створення "нової спiльноти - радянського народу" й толерувалося лише до першої зручної нагоди.

Такою нагодою стали вiдомi подiї 1968 року в Чехословаччинi. Хоча П.Шелест активно пiдтримав iнтервенцiю, вiн недовго протримався при владi, звинувачений в недостатньому послуховi Москвi та потураннi українському нацiоналiзмовi. Пiсля приходу до влади ультралояльного щодо Москви В.Щербицького знову почалося закручування гайок. Знаменним початком його були засудження та фактична заборона роману "Собор". Багатьох "шiстдесятникiв" пiддано гострiй критицi та переслiдуванням, кiлькох (зокрема Iвана Дзюбу) навiть заарештовано. Практично припинилися перевидання творiв митцiв, репресованих у 30-тi роки. З культурного обiгу старанно вилучалося все, що могло стимулювати нацiональнi почуття, цензуруванню почали пiддавати навiть класичнi вiршi Тараса Шевченка. Наслiдком стала поява альтернативної, пiдпiльної "дисидентської" культури, зокрема - так званого "самвидаву". Дисидентами (а пiзнiше - полiтв'язнями) стала найрадикальнiша частина "шiстдесятникiв". Iншi або самоiзолювалися вiд активного культурного життя, або пiшли на компромiс iз владою, вважаючи це єдиним способом продовжити спiлкування з читачем.

Свідченням про наростання тиску на літературу стало прийняття ЦК КПРС у січні 1973 року Постанови "Про літературно-мистецьку діяльність". Вона вимагала більшої активності у слідування ідейним настановам партії.

Виникли проблеми й у розвитку інших видів мистецтва. Режим прагнув підкріпити безплідні ідеї про "розвинуте соціалістичне суспільство, як вищу форму цивілізації". Замовлення верхів стимулювалося високими гонорарами, лауреатіськими званнями, почестями і матеріальним достатком.

Кількість театрів зросла з 61 до 89. На сцені були сурово заборонені п"єси, які викривали недоліки існуючого ладу. Український театр дедеалі більше втрачав свою національну особливість. Наприклад, з семи ТЮГів лише львівський був українським.

У музичному мистецтві в ті роки плідно процювали Г.Майборода, В.Губаренко, П.Майборода, І.Шамо. Але стало помітним і зникнення інтересу до національної музики. Її традиції намагалися зберігти хор імені Вірьовки, капела "Думка", заборонений у 1971 році етнографічний ансамбль "Гомін" та інші колективи. У 1979р. трагічно обірвалося життя автора пісень "Червона рута та "Водограй" В.Івасюка. Розвивалося оперне мистецтво. (М.Стеф"юк, А. Солов"яненко, Д.Гнатюк).

В образотворчому мистецтві того часу занадто богато місця займали образи Леніна (М.Божій, В.Касіян,С.Шипка). Але розвивалась і українська школа живопису (М.Дерегус, В.Чеканюк, Т.Яблонська, Й.Кошая). Твори деяких художників-новаторів просто знищували ( А.Рибачук, В. Мельниченко).

60-70ті рр. Стали перідом формування українського поетичного кіно. Заочаткували його випущені в цей час фільми "Камінний хрест" Леоніда Осики, "Криниця для спраглих" Юрія Іллєнка за сценарієм І.Драча, Білий птах з чорною ознакою" і "Вавілон ХХ" Івана Миколайчука, Тіні забутих предків" Сергія Параджанова. Доля цих картин не була простою. Часто її вирішувала не професійність режисури чи майстерність акторів, а реакція влади.

Після падіння у 1972 р. Шелеста, Щербицький, спираючись на шефа КДБ Федорчука і партійного ідеолога Маланчука, розпочав масивний погром опозиційної інтелігенції, що призвів до арешту сотень людей і набагато суворіших вироків, ніж у 1965—1966 р. Відвертих дисидентів, а також співробітників дослідних інститутів, редакційних колегій, університетів, яких підозрювали в «неблагонадійних» поглядах, виганяли з роботи. Ця хвиля переслідувань, що нагадувала сталінські дні, травмувала ціле покоління української інтелігенції й змусила багатьох, серед них і Дзюбу, покаятися й відійти від дисидентської діяльності.

Опозиція в 60-70х роках

У вересні 1965р. підчас презентації у кінотеатрі "Україна" фільму "Тіні забутих предків" з різкою критикою арештів інтелігенції виступили Дзюба, Стус,Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною. Їх всіх було звільнено з місць роботи. Листи звернення до керівників УРСР та СРСР стали однією з найпоширеніших форм протесту у ті роки.

У 1967 році в структурі КДБ створюється спецільне "п"яте управління" на яке режим поклав обов"язки по ьоротьбі із "ідеологічними диверсіями", а по суті - з інакодумцями.

Іншою формою діяльності дисидентів було поширення підготовлених книг, статей, відозв. Вони потайки переписувалися, передавалися з рук в руки. Така система називалася "самвидавом". Першою "самвидавською" роботою (1966р.) була "Правосуддя чи рецедиви терору?" В"ячеслава Чорновола. В січні 1970 року почав виходити журнал "Український вісник". До 1972 року вийшло шість номерів.

Завдяки цілеспрямованим діям дисидентів у 60х рр. була започаткована традиція 22 травня вшановувати пам"ять Тараса Шевченка. Цього дня 1861 року труну з його тілом провезли з Петербургу через Київ до Канева. 1967 року в цей день міліція рогінала учасників зібрання біля пам"ятника поетові у Києві і заарештувала 4 з них. На вимогу розгніваних людей, які влаштували демострацію біля ЦК КПУ арештантів звільнили.

У 1972 році досягла свого апогею кампанія репресій проти інакомислячих. Були заарештовані В"ячеслав Чорновіл, Евген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Михайло Осадчий, Юлій Шелест, Василь Стус та інші. Практично всі вони були засуджені до тривалого ув"язнення та відправлені до таборів суворого чи особливого режимів на Уралі та в Мордовії. Крім цього було поставлено систему "каральної медицини". Деяких опозиціонерів, яких було важко звинуватити у порушенні відповідних статей кримінального кодексу оголошували божевільними та замикали до психіатричних лікарень спеціального типу.

На початку 70х рр. дисидентство стало впливовим чинником політичного життя. Активні дії