ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ТЕАТР

Походження давньогрецької драми і театру.

Появі драми в Греції передував тривалий період, протягом якого чільне місце займали спочатку епос, а потім лірика. Всі ми знаємо багатий героїчний епос-поему "Ілліада" і "Одісея", дидактичні (повчальні) епоси-поеми Гесіода (VII ст. до н.е.); це твори ліричних поетів VI ст. до н.е. Народження грецької драми і театру пов'язано з обрядовими іграми, що присвячувалися богам-покровителям землеробства: Деметрі, її дочці Корі, Діонісу. Такі обряди іноді перетворювалися в культову драму. Наприклад, у місті Елевсіна під час містерій (таїнств, на яких були присутні лише присвячені) влаштовувалися ігри, під час яких зображувалося одруження Зевса і Деметри, викрадення Корі Плутоном, блукання Деметри в пошуках дочки і повернення Корі на землю. Діоніс (або Вакх) рахувався богом творчих сил природи; пізніше він став богом виноробства, а потім богом поезії і театру. Символами Діоніса служили рослини, особливо виноградна лоза. Його часто зображували у вигляді бика або цапа. На святах, присвячених Діонісу, розспівували не тільки святкові, але і веселі карнавальні пісні. Гучні веселощі влаштовували ряжані, що складали свиту Діоніса. Учасники святкового параду мазали лице винною гущавиною, надівали маски і козлині шкіри. З обрядових ігор і пісень на честь Діоніса виростили три жанри давньогрецької драми: трагедія, комедія і сатирівська комедія (названа так по хору, що складався із сатирів). Трагедія відбивала серйозну сторону діонісійського культу. Сатирівська драма рекомендувалася середнім жанром. Веселий ігровий характер і щасливий кінець визначили її місце на святах на честь Діоніса: сатирівську драму ставили як висновок до уявленню трагедій.

Трагедія, за свідченнями Арістотеля, брала початок від заспіву дифірамба, а комедія – від заспіву пісень, у яких прославлялися плодоносні сили природи. До діалогу, який вели ці заспівуючі з хором, приєднались елементи акторської гри, і міф ніби оживав перед учасниками свята. Багато чого про походження грецької драми можуть сказати самі слова трагедія і комедія. Слово трагедія походить від двох грецьких слів: трагос -"цап" і оде -"пісня", тобто "пісня цапів". Ця назва знову веде нас до сатирів-супутників Діоніса, козлоногим істотам, що славили подвиги і страждання бога. Слово комедія походить від слів “комос” і “оде”. "Комос"- це хід підхмеленої юрби ряжених, що обсипали один одного жартами і глузуваннями, під час сільських свят на честь Діоніса. Отже, слово комедія позначає "пісню комоса". Грецька трагедія, як правило, брала сюжети з міфології, котра добре була відома кожному греку. Інтерес глядачів зосереджувався не на фабулі, а на трактуванні міфу автором. Використовуючи міфологічну оболочку, драматург зображував у трагедії сучасне йому суспільно-політичне життя, висловлював свої етичні, філософські, релігійні погляди. Тому роль трагічних уявлень в суспільно-політичному етнічному вхованні громадян була величезна. Вже в другій половині VI ст.до н.е. трагедія досягла значного розвитку. Антична історія передає, що першим афінським трагічним поетом був Феспід (VI ст.до н.е.). Перша постановка його трагедії (назва її невідома) відбулася навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій. Цей рік прийнято вважати роком народження світового театру.

Феспіду приписують удосконалення масок і театральних костюмів. Але головним нововведенням Феспіда було виділення з хору одного виконавця, актора. Цей актор, або, як його називали в Греції, гіпокріт ("відповідач"), міг обертатися до хору з питаннями, відповідати на питання хору, зображувати по ходу дії різноманітних персонажів, покидати сценічну площадку і повертатися на неї.

Таким чином, рання грецька трагедія була своєрідним діалогом між актором і хором і за формою нагадувала скоріше кантану. При цьому, хоча кількісно партія актора в початковій драмі була невелика і головну роль грав хор, саме актор із самої своєї появи став носієм діючого, енергійного початку.

У комедії набагато ширше, чим у трагедії, до міфологічних мотивів прідмішувались життєві, що поступово стали провідними або навіть єдиними, хоча в цілому комедія як і раніше рахувалась присвяченою Діонісу. Так, під час комоса стали розігруватись невеличкі сценки побутового і пародійно-сатиричного змісту. Ці імпровізовані сценки являли собою просту форму народного балаганного театру і називалися мімами (в перекладі значить "імітація", "відтворення"; виконавці цих сценок також називалися мімами). Героями мімів були традиційні маски народного театру: горе-воїн, базарний злодюжка, вчений-шарлатан, простак, що задурює всіх, і т.д. Пісні комоса і міми - це головні початки древньої атичної комедії.

Комедія, яка виникла з атичного комоса в V ст. до н.е. була політичною по своєму утриманню. Вона постійно торкалась питань політичного ладу, зовнішньої політики Афінської держави, питання виховання молоді, літературної боротьби й ін.

Злободенність древньої атичної комедії усуглублялась тим, що в ній припускалася повна свобода в карикатурному зображенні окремих громадян, виведених до того ж під своїми справжніми іменами (поети Есхил, Софокл, Еврипід, Агафон, керманич афінської демократії Клеон, філософ Сократ і інші). При цьому древня атична комедія створює образ не індивідуальний, а узагальнений, близький до маски народного комедійного театру. Наприклад, Сократ у "Хмарах" Аристофана наділений не рисами реальної особи, але усіма властивостями вченого-шарлатана, однієї з улюблених масок народних карнавалів. Така комедія могла існувати тільки в умовах афінської рабовласницької демократії.

Театр демократичних Афін. V сторіччя до нашої ери.

Свого найвищого розквіту старогрецьке театральне мистецтво досягло у творчості трьох великих трагіків V ст. до н.е. - Есхила, Софокла, Еврипіда - і комедіографа Аристофана, діяльність якого захоплює і початок IV в. до н.е. Одночасно з ними писали й інші