Есхил (525-456 до н.е.).

Його творчість пов'язана з епохою становления Афінської демократичної держави. Ця держава сформовувалась у період греко-перських війн, що велися з невеликими перервами з 500 до 449 р. до н.е. і носили для грецьких держав-полісів визвольний характер.

Есхил походив зі знатного роду. Він народився в Елевсині, біля Афін. Відомо, що Есхил брав участь у боях при Марафоні і Саламині. Битву при Саламині він описав як очевидець у трагедії "Перси". Незадовго до своєї смерті Есхил відправився на Сіцилию, де і помер (у місті Геле). У написі на його надгробку, складений, по заповіту, ним самим, нічого не говориться про нього як про дра-матурга, але сказано, що він проявив себе мужнім воїном у битвах із персами.

Есхил написав біля 80 трагедій і сатирівських драм. До нас дійшли цілком тільки сім трагедій; з інших творів збереглись невеличкі уривки.

Трагедії Есхила відбивають основні тенденції його часу, ті великі зсуви в соціально-економічному і культурному житті, які були викликані аварією родового ладу і становленням афінської рабовласницької демократії.

Світогляд Есхила в основі своїй був релігійно-міфічним. Він вірив, що існує споконвічний миропорядок, що підкоряється дії закону світової справедливості. Людина, яка вільно або невільно порушила порядок, буде покарана богами, і тим самим рівновага відновиться. Ідея невідворотності кари і прагнення справедливості проходить через усі трагедії Есхила. Есхил вірить у судьбу-Мойру, вірить, що їй підкоряються навіть боги. Проте до цього традиційного світосприймання домішуються і нові погляди, породжені развиваючоюся афінською демократією. Так, герої Есхила - не безвладні істоти, які беззастережно виконують волю божества: людина в нього наділена вільним розумом, мислить і діє цілком самостійно. Майже перед кожним героєм Есхила стоїть проблема вибору лінії поведінки. Моральна відповідальність людини за свої вчинки - одна з основних тем трагедій драматурга. Есхил ввів у свої трагедії другого актора і тим відчинив можливість більш глибокої розробки трагічного конфлікту, підсилив діючу сторону театрального уявлення. Це був дійсно переворот у театрі: замість старої трагедії, де партії єдиного актора і хору заповнювали всю п'єсу, народилася нова трагедія, у якій персонажі зштовхуються на сцені один з одним і самі безпосередньо мотивували свої дії.

Зовнішня структура трагедії Есхила зберігає сліди близькості до дифірамба, де партії заспіву перемежовувалися з партіями хору.

Майже всі трагедії, які дойшли до нас, починаються з прологу, у якому міститься зав'язка дії. Потім випливає парод - пісня, яку виконує хор. Далі йде чергування писодіїв (діалогічних частин, що виконуються акторами, іноді при участі хору) і стасимів (пісень хору). Заключна частина трагедії називається ексодом; ексод - це пісня, яку виконує хор покидаючи сцену. У трагедіях зустрічаються також гіпорхема (радісна пісня хору, що звучить, як правило, у кульмінаційний момент, перед катастрофою), комоси (спільні пісні-плачі героїв і хору), монологи героїв.

Звичайно трагедія складалася з 3-4 еписодіїв і 3-4 стасимів. Стасими розділяються на окремі частини-строфи й антистрофи, що строго відповідають за структурою одна іншій. При виконанні строф і антистроф хор рухався по оркестрі то в одну, то в іншу сторону. Строфа і відповідна їй антистрофа написані завжди в тому самому розмірі, а нова строфа й антистрофа - в іншому. Таких пар у стасимів буває декілька; їх замикає загальний епод (висновок).

Пісні хору обов'язково здійснювалися під акомпанемент флейти. Крім того, вони нерідко супроводжувалися танками. Трагічний танець називався емелейя. З дошедших до нашого часу трагедій великого драматурга особливо виділяються такі: "Перси" (472 р. до н.е.), де прославляється перемога греків над персами в морському бої при острові Саламіні (480 р. до н.е.); "Прометей Прикутий" - можливо, сама відома трагедія Есхила, що розповідає про подвиг титана Прометея, який подарив вогонь людям і за це був жорстоко покараний; трилогія "Орестея" (458 р. до н.е.), відома тим, що єдиний зразок трилогії, який дійшов до нас цілком і у якій майстерність Есхила досягла свого розквіту.

Есхил у своїх трагедіях показує перемогу прогресивних початків у розвитку людства, у державному устрої, у моралі. Творчість Эсхила зробила помітний вплив на розвиток світової поезії і драматургії.

Софокл (496-406 до н.е.).

Софокл походив з заможної сім'ї власника збройної майстерні і одержав гарну освіту. Його художня обдарованість проявилася вже в ранньому віці: з шістнадцяти років він керував хором юнаків, що славили саламинску перемогу, а пізніше сам виступав як актор у власних трагедіях, користуючись великим успіхом. У 486 р. Софокл одержав на конкурсі драматургів свою першу перемогу над самим Есхилом. Взагалі вся драматургічна діяльність Софокла супроводжувалася незмінними успіхами: він жодного разу не одержував третьої нагороди - займав частіше всього перші і рідко другі місця. Софокл брав участь і в державному житті, займаючи відповідальні посади. Так, він був обраний стратегом (воєначальником) і разом із Периклом брав участь в експедиції проти острову Самоса, що вирішив відокремитись від Афін. Після смерті Софокла співгромадяни шанували його не тільки як великого поета, але й одного зі славнозвісних афінських героїв.

До нас дійшло тільки сім трагедій Софокла, написав же він їх більше 120. Трагедії Софокла несуть у собі нові риси. Якщо в Есхила головними героями були боги, то в Софокла діють люди, хоча і декілька відірвані від дійсності. Тому про Софокла говорят, що він змусив трагедію спуститися з неба