«Сонетах». По-перше, це ідея існування космічної гар-монії. Кінцева мета розвитку людства — в досягненні цієї гармонії, а найвища мета людського життя — гармонізація власної душі, прагнення до істинно пре-красного. По-друге, Любов — сила, яка впорядковує Всесвіт, надає йому ди-наміки. Ця сила має якісну ієрархію, по-різному виявляючись на різних ступенях еволюції Космосу. Осягати істину люди-на може лише піднявшись на вищий ступінь пізнання — «intuitio intellectualis», тобто «інтелектуальний екстаз», «інтуїція розуму», осягнення і конструю-вання думкою. Нарешті, Людина — це і Космос в метафорі і кінцева мета творіння, ланка, яка пов'язує ма-теріальні та духовні сили Всесвіту.
Численні філософські та естетичні алюзії з творів великого поета у світовій літературі, англійській зокрема, приму-шують замислитись над причинами не-вмирущого інтересу до «старого» Шекспіра.
В сучасному світі, де ми постійно на-штовхуємося на стіну, поставлену цивілізацією між людиною і Природою, пошук літературою шляхів повернення до філософсько-естетичної системи епохи Відродження, стародавніх систем Сходу і Греції, філософії трансценден-талізму стає зрозумілим.
Підтверджується пророча думка дов-го гнаного з філософії М. Бердяева:
після того, як ми невдало «провалилися в соціальні та космічні колективності», тепер на шляхах «космічних ієрархій» шукаємо нових життєдайних джерел відродження духу людського.
Ось чому в період кризи гуманізму Шекспірові близьким став Платон, і не-оплатонізм Шекспіра стає бароковим, тобто не античним (прозорим, гар-монійним), а таким, що прагне гар-монії, пізнавши трагедію розкутого людського духу.