Є такі соціокультурні системи, які в ізоляції постійно відтворюють свій початковий устрій. Це гомогенні систе-ми, в них відсутні аксиологічний плюралізм (культурна гомогенність) та соціальні групи з різними інтересами (соціальна гомогенність). У таких системах недиференційовані інтереси виключають плюралізм цінностей, а від-сутність плюралізму цінностей блокує формування нових інтересів. Подібні процеси консервують цілісну соціокуль-турну систему.

Між гетерогенною системою, характерною для євро-пейського кола культур, та гомогенною, типовою для пер-вісних культур, знаходиться невелика група проміжних соціокультурних систем, ілюстрацією котрих є стародав-ня Греція та імператорський Китай. З першою системою їх єднає диференціація інтересів окремих соціокультур-них груп, які переходять в окремих випадках до відкри-того антагонізму, а також існування монолітної, повсюд-но встановленої сукупності основних цінностей.

Первісна соціокультурна система володіє власною динамікою розвитку, яка служить відтворенню існуючої структури. Ця система за відсутністю дії зовнішніх факторів не підвласна ніяким істотним змінам, що періо-дично повторюють ритуали оновлення, дозволяють уник-нути нагромадження напруги та регенерують свій соці-альний склад за допомогою церемоній ініціації. Опис та аналіз первісної культури доводять, що в поведінці люди-ни здобуття їжі, розмноження та самозахист нероздільно пов'язані. Життя збирача й мисливця було примусовою грою із жорстокими правилами, яка регулювалася цими трьома основними функціями людської поведінки. Саме в цих рамках людина, чий інформаційний розвиток (спри-йняття чуттєвими органами різних подразників, їх оцінка та використання) був орієнтований переважно на зовнішнє середовище, тобто на природу, за допомогою розу-мових здібностей цілеспрямовано вдосконалювала свою поведінку.

Іншою особливістю первісної культури є її синкретич-ний характер, який втілився в тотемізмі. Справжня фундаментальна риса цієї культури полягає в тому, що вона ідентифікує общину та її членів із тваринами, які потрібні для харчування, з тотемними тваринами. Фунда-ментальне положення тотемістичного світогляду за своєю суттю грубо натуралістичне («людина є тим, що вона з'їдає»), являє собою закон тотемізму, що виявляється і в класовому суспільстві. Можна сказати, що «ідеологіч-на» ідентифікація з тотемними тваринами є виразником факту нездатності первісних людей за допомогою раціо-нальних засобів праці визначити ірраціональну поведін-ку об'єкта праці й тварин, тому вони намагалися компен-сувати це ілюзорно-магічними засобами. Грубий натура-лістичний зміст цієї форми такий: перетворення тварини в людину й наступна трансформація людини у релігійний фетишизм на значно вищому рівні.

Дійсно, магічний тотемізм як ідеологічний виразник обмеженості практики (котра лише спонтанно породжу-вала стихійно-матеріалістичну орієнтацію свідомості)' та нерозвинутість суспільних відносин є ілюзорно-компен-саторними засобами освоєння дійсності, «опіумом» су-спільства, попередньою стадією релігії. Розглядаючи кон-цепцію Дж. Фрезера, згідно якої магія не є релігією, а близька до науки, можна зробити висновок: напочатку магічний тотемізм був недиференційованим середовищем культури, містив у собі не лише науку, а й мораль, мисте-цтво слова, а також магію зображення, що існує завдяки естетичному, потім відбувається його перетворення в ряд відносно самостійних, буденних і спеціалізованих сфер культури.

Третя особливість первісної культури полягає в тому, що вона є культурою табу (заборонів). Звичай табу виник одночасно з тотемізмом і являв собою важливий механізм контролю та регулювання соціальних стосунків. Статево-вікове табу регулювало статеві зв'язки в колек-тиві, харчове табу визначало характер їжі, призначеної, вождю, воїну, жінці, дітям...Інші табу були пов'язані з недоторканістю житла, джерела вогню, з правами та обов'язками окремих категорій членів племені. Певні речі, в тому числі й їжа, що належали вождю, також були піддані табу. Досліджувачі (Дж. Фрезер, Л. С. Васильєв та ін.) наводять приклади, як сприймалося порушення табу.

Так, один з новозеландських вождів високого рангу й великої святості покинув край дороги залишки обіду, які підібрав і з'їв член його племені. Коли простолюдина повідомили, що він з'їв залишки трапези вождя, він помер в муках і стражданні. Подібних прикладів можна навести немало, і всі свідчать про те, що порушення священних табу призводило до смерті порушника. «Божественна особа є джерелом як благодіяння,так і небезпеки, її слід не тільки поважати, а й остерігатися. Священний орга-нізм вождя настільки тендітний, що може розладнатися від найменшого дотику, але він містить у собі і такий потужний заряд магічної та духовної сили, розряд якого може мати фатальні наслідки для кожного, хто дотикає-ться до нього Через це ізоляція боголюдини необхідна не лише для її особистої безпеки, а й для безпеки інших. Божественна особа подібна вогню. Дотримуючись належ-них заборон, з неї можна добитися багато корисного, але, необачно доторкнувшись або зневаживши кордонами, можна спалитися, вона губить порушника. Тому вважа-лося, що порушення табу накличе згубні наслідки: «зло-дій встромив руку в божественний вогонь, який охопить його й пожере на місці»- пише Дж.Фрезер у «Золотій гілці». До цього слід додати, що у первісних народів, окрім вищезгаданих, діяло ще одне табу — табу на прогрес, новації, розвиток.

На це слід звернути особливу увагу, адже з подібними табу пов'язані явища альтернативності та багатоваріантності світової історії, різноманітність культур. Таким чином, табу блокують найсильнійший інстинкт самозбере-ження і паралізують потребу людини в новаціях соці-ально-економічної сфери. Це з найбільшою «класичною» ясністю проявляється на стадії первісного розвитку люд-ства.

Значущість культури в життєдіяльності людини ви-значається її нерозривним зв'язком з такою фундамен-тальною проблемою людського буття, як смисл життя. Адже людина, напротивагу іншим живим істотам, знає, що вона смертна, і цьому знанню зобов'язана культурі. Саме