Археологія твердинь, що похоронні церемонії були притаманні вже неандертальцю. Навіть йому — зовсім примітивній людині — були знайомі прояви «фундамен-тальної турботи» про посмертне існування. Тому неандер-талець розміщує своє існування у плані кінцевості й віч-ності, тобто в плині часу. В певному розумінні можна погодитися з думкою англійського релігіознавця С. Брен-дона, що релігія виникла завдяки усвідомленню часу людиною, що її реакція на час грунтувалася на різних типах сприйняття, в тому числі й обожненні часу. Адже релігія допомагає людині подолати почуття страху перед смертю, впоратися з емоційним переживанням незворот-ності реального часу. Таким чином, релігія зі своїми ритуалами, обрядами й картиною світу пропонує людині вічне життя в «іншоїму» світі, пояснюючи смерть як перехід до безсмертя, надаючи сенсу життю й формуючи цим почуття безпеки в перипетіях швидкоплинного часу.

Для нашого курсу істотним є те, що альфою і оме-гою міфолого-сакраліьного світогляду, притаманного первісним, архаїчнимі суспільствам, є ритуал. «Через його призму розглядується і природа, і соціальне бут-тя, оцінюються ті чи інші об'єкти, а також вчинки та дії людей». Адже ритуал переживається як безпосеред-ня дійсність, він актуалізує глибинні смисли існу-вання.

Ритуал домінує в міфологічну або «космологічну» епоху, в текстах якої головна увага приділяється боротьбі впорядковуючого косімічного початку з деструктивною хаотичною стихією. Ритуал був головним засобом онов-лення світу, мав на меті забезпечення безперервності його існування, а значіть, гарантій виживання колективу в екстремальних умоваїх. Саме ритуал дарує переживання цільності буття й цільності знання про нього, усвідомлен-ня як блага буття й відсилку до ідеї божественного носія цього блага. «Сфера ритуалу—це особливий світ, уже не людський, а божественний». Головне, що в основу ритуальної діяльності людини покладено принцип наслі-дування явищам природи, які відтворювалися шляхом відповідних ритуальних символічних еквівалентів. Ритуал виступав у космологічну епоху основною формою суспіль-ного буття людини їй головним втіленням людської здібності до діяльності. З нього, зрештою, розвинулися виробничо-економічна, духовно-релігійна та суспільна діяльності.

Характерно, що ритуал містить інформацію про зако-номірності природи, набуту в ході спостережень за біокосмічними ритмами; завдяки ритуалу людина архаїчного й традиційного суспільства відчуває себе нерозлучно поєднаною з космосом і космічними ритмами. В епоху архаїки людина осягала безмежну діалектику, логіку кос-мосу (логіку розвитку космосу, універсума). Це стало можливим завдяки узагальненню досвіду практики, соці-ального життя як вищої форми прояву закономірностей космосу.

В архаїчному ритуалі тісно переплелися молитва, спів і танок. У танкові людина уподоблювалася різним явищам природи, щоб викликати дощ, ріст рослин, поєднання з божеством. Постійна психічна напруженість, викликана непевністю долі, ставлення до ворога чи божества, при-зводила до специфічного збудника руху, що й знаходив вихід у танку. Танцюючі учасники ритуалу були натхнен-ні усвідомленням своїх задач і цілей, наприклад, танок шамана повинен був забезпечити контакт з духом хво-роби, танок на честь тотемів мусив приносити родові бла-гополуччя, воїнський танок—підсилити почуття сили й солідарності членів племені. Не заглиблюючись у до-сить цікаву проблему сакрального танку, відзначимо, що в архаїчних культурах його суть полягала не тільки в ритуальному уявленні змісту міфу, а й у розрядженні психофізичної напруженості (досягненні катарсису), викликаної дисгармонією, непевністю життєвої ситуації. Для міфопоетичного світогляду космологічної епохи характерна тотожність макро- та мікрокосмосу, світу й людини. На цей зв'язок указує й знайдений останнім часом найглибший паралелізм між космогонією та ембріогонією, відповідно між ідеями космології та емб-ріології в різних і численних міфоепічних традиціях.

Загалом істотно те, що в ритуалі брали участь усі члени колективу, він активізував усі засоби, що знаходи-лися в розпорядженні людини, пізнання, відчуття й пере-живання світу - зір, слух, нюх, дотик, вкус, почуття й розум. У ритуалі відбувається соціалізація почуттів і ментальних можливостей завдяки внутрішньо-ритуаль-ним «діям» й відповідним їм знаковим протосистемам, з яких пізніше виникають мистецтво, наука, філософія як інституалізований світогляд.

Нагромадження знань про первісну та традиційну культури свідчить про важливу роль міфу вжитті людини прадавньої епохи її існування. У живописній творчості людини кам'яного віку значними є дві головні функції давнього міфу — освоєння простору та часу. Це означає, що від початку існування культури її зміст визначається міфом, що виступає як опис, засіб пізнання світу. Міф органічно пов'язаний з фундаментальним стремлінням людської творчості до оволодіння й подолання простору та часу. Коли давня людина вкривала стіни печери, поверхню скель або глиняних посудин різними зобра-женнями, вона у своїй свідомості освоювала простір і час.

Відомо, що зміст культури являє собою продукт твор-чої діяльності у своїх різних виявах. Також відомо, ще будь-яка діяльність формує систему поведінки й водно-час сама організується цією системою. Це означає, що культура загалом може бути описана і термінами етоло-гії. Різноманітна система поведінки людини своєю