У першій половині XVIII ст. графіка видань друкарні Києво-Печерської лаври була збагачена високохудожніми гра-вюрами на міді Аверкія Козачківського. Цей художник пра-цював у стилі бароко, хоч у деяких його творах помітні перед-умови класицизму. Гравюри Козачківського мають складну композицію, вони сповнені експресії та динаміки рухів. Рису-нок у нього сміливий, штрих упевнений, володіння світло-тінню у виявленні форм упевнене.

Високого мистецького рівня гравюра на міді досягла у творчості видатного київського художника середини XVIII ст. Григорія Левицького. Він гравірував ілюстрації для релі-гійних і світських видань києво-печерської друкарні, плідно працював над естампною гравюрою, особливо над академіч-ними тезами та подарунковими гравюрами великого розміру. Г. Левицький виконував багато гравюр орнаментально-деко-ративного характеру для Київської академії, з якою він мав творчі зв’язки. Гравюри Левицького відзначаються доскона-лістю, чистотою рисунка, м'якістю манери штрихування, май-стерністю у відтворенні пластичних форм.

Велику увагу художник приділяє у своїх творах образу лю-дини. У його складних композиціях помітне прагнення до урочистості, монументальності, барокової пишності. Художник завжди широко використовує у своїх композиціях різні сим-воли, алегоричні та біблійні сюжети.

На початку XIX ст. українське графічне мистецтво вступає в новий етап свого розвитку. Внаслідок зростання антифео-дального руху народних мас виникають нові революційно-демократичні ідеї, які впливають і на формування мистецтва. Провідне місце тепер займає станкова графіка, а в ній на широ-ку дорогу виходять побутовий та історичний жанр, пейзаж та портрет, які в період переважання церковних канонів лише частково існували в книжковій та естампній гравюрі. Збагачення художньої мови сприяло опануванню митцями нових графічних технік: торцевою гравюрою на дереві, авто-літографією, офортом, акватинтою та “чорною манерою” (мец-цо-тинто), які з явилися в кінці XVIII — на початку XIX ст. Зокрема, торцева гравюра була винайдена 1771 р. англій-ським гравером-ілюстратором Томасом Б’юїком, що почав гравірувати штихелем на торці самшита і легко домігся багатої тональності у відтворенні світлотіні, витонченості лінії.

Порівняно з трудомісткою гравюрою на металі, торцева гравюра на дереві стала доступнішою, і головне, її можна було друку-вати в книзі одночасно з текстом, як і обрізну гравюру. Великі вигоди нової техніки відразу полюбилися граверам, і невдовзі вона стала відомою в усьому світі. В українському книгодру-куванні торцева гравюра почала вживатися з початку XIX ст. Літографія була винайдена у кінці XVIII ст. пражанином Алоїзом Зенефельдером. На Україні вона стала відомою у 20-х рр. XIX ст. і відразу набула широкого розвитку.

Новим етапом у розвитку українського мистецтва графіки стала творчість Т. Шевченка. Учень славетного російського художника К. Брюллова в Петербурзькій академії, Шевченко засвоїв принципи високого професіоналізму і став видатним українським митцем.

У творчості Шевченка-художника значне місце займає гра-фіка. Він багато працював у рисунку олівцем, пером, любив сепію, акварель. Надавав великого значення естампній графіці як найбільш доступному виду мистецтва для широких верств і сам працював багато в техніці офорта й акватинти.

Видатними графічними творами є серія офортів Т. Шев-ченка “Живописная Украйна” (1844), у якій художник відо-бразив історичне минуле й сучасний йому народний побут та красу природи України.

У роки заслання в степах Казахстану Шевченко змальовував життя і побут казахського народу. Там же в 1856—1857 рр. він виконав соціальне загострену серію малюнків “Притча про блудного сина”. У таких композиціях, як “Кара шпіцрутенами”, “Кара колодкою”, “У в'язниці”, він гостро засудив мерзенну російську солдатчину, розкрив драматизм людської трагедії.

Значне місце у графічній творчості Шевченка займає портрет. Він завжди прагнув до виявлення вдачі і внутріш-нього світу людини. Саме такі його портрети М. Щепкіна, Ф. Бруні, Айри Олдріджа, Ф. Толстого, П. Клодта, сюїта автопортретів, в яких розкрито глибоку душевну драму гна-ного російським царатом, але нескореного Кобзаря.

Ще студентом академії Шевченко проявив свій талант і в книжковій графіці. У 1840 р. він виконав акварель “Марія” до поеми О. Пушкіна “Полтава”. У 1841 р. створив ілюстрацію до повісті М. Надєждіна “Сила волі”, у тому ж році — ілюстра-цію “Знахар” до однойменного твору Г. Квітки-Основ яненка, що була відтворена ксилографією у книзі О. П. Башуцького “Наши, списанные с натуры русскими” (1842). Він перший ство-рив ілюстрацію до повісті М. Гоголя “Тарас Бульба” (1842), виконав сепії до власних поем “Слепая” та “Невольник”.

У цей же період Шевченко ілюстрував книгу М. Полевого “История Суворова” (1843) та виконав 12 портретів до видан-ня того самого автора “Русские полководцы” (1844), які були переведені в гравюру на металі англійським гравером Джоном Енрі Робінсоном і надруковані в Лондоні. Відома ще одна йо-го ілюстрація до трагедії Шекспіра “Король Лір”.

В останні роки своєї творчості Шевченко захопився офор-том і акватинтою. Він досяг у цих видах графіки великої майстерності, став одним з найкращих офортистів свого часу й одержав звання академіка гравюри.

Творчість Шевченка-графіка мала величезний вплив на подальший розвиток українського і російського графічного мистецтва. Про значення його як великого народного поета і художника для російського і українського мистецтва влучно і зворушливо сказав російський художник Лев Жемчужников: “Вийшовши з простого народу, він не відвернувся від убозтва й голоти, навпаки — він і нас повернув обличчям до народу, примусив полюбити його і співчувати його вболіванням. Він ішов попереду, вказуючи і чистоту слова, і чистоту думки, і чистоту життя” (“Основа”, 1861, 5 березня).

Видатними українськими графіками другої половини XIX — початку XX ст. були П. Мартинович і О. Сластьон, які