Ідейним наставником студента Мартиновича в розробленні народної тематики був видатний російський художник І. Крамськой. Він високо цінував талант молодого художника і по-кладав на нього великі надії. В 1881 р. Мартинович залишив академію і повернувся на батьківщину, в Костянтиноград. Тут він працює над галереєю портретів селян Полтавщини, що стає вершиною його творчості й визначним явищем в українському мистецтві. Велику мистецьку цінність мають його портрети П. Тарасенка з Кирилівки, О. Бурштримихи з Добреньок, М. Довгого з Шаблинівки, І. Крюка з Лохвиці, Ф. Мигаля та Я. Кричка з Вереміївки та ін. У своїх порт-ретах Мартинович прагнув передати благородство і почуття власної гідності сільської людини. Крім портретів, Марти-нович виконав багато пейзажів і жанрових малюнків олівцем. Він малював вереміївські ярмарки, хати й подвір’я, стародавні дерев’яні споруди Полтавщини, інтер’єри.

Мартинович уславився як великий майстер рисунка олів-цем. Передаючи світлотіньові ефекти та виявляючи форму, він умів гранично використати багатство тонової градації італійського олівця. О. Сластьон у своїх спогадах про Мартиновича писав: “Де він провів олівцем, там уже не треба поправляти рисунок, відразу виходить закінчення”. Вереміївські малюнки були, по суті, останніми у творчості Мартиновича. Тяжка психічна хвороба, що розпочалася ще в Петербурзі, все більше й більше підточувала здоров я ху-дожника. Він хотів продовжувати працювати, але сили його згасали. Йому ще вдалося 1903 р. виставити свої малюнки у Полтаві на виставці, влаштованій з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському.

У 1870-х рр. почав працювати над ілюстраціями до “Гай-дамаків” Т. Шевченка О. Сластьон. Майстерне володіння рисунком і світлотінню дало можливість йому вдало розв’язати композиції, сповнені складної динаміки, і з великою повно-тою відтворити образи героїв поеми, передати пафос народ-ного повстання, трагедійність, якими насичена геніальна поема. Закінчивши Академію мистецтв 1882 р., Сластьон повер-нувся в Україну. Працюючи в Миргородській художньо-промисловій школі, він разом з Мартиновичем продовжував мандрівки по селах і містах Полтавщини, де знайомився з кобзарями, малював їхні портрети, записував пісні і думи. Так він зібрав близько сорока портретів кобзарів. Для кож-ного з них він знайшов оригінальну композицію. Виконано їх пером, олівцем, з розмивкою туші та білилом.

О.Сластьон мав задум виконати також серію ілюстрацій до історичних пісень та народних дум. Відома одна його ілюстрація—“Дума про смерть козака-бандуриста” (1897).

Художник і архітектор В. Кричевський знайшов своєрідне графічне вирішення книжкової обкладинки, яке відразу за-йняло чільне місце в українській графіці початку століття. Вміле застосування народного орнаменту, майстерна і вишу-кана композиція шрифтового заголовка обкладинки книги — характерні риси його графіки.

Високої майстерності в оформленні й ілюструванні книги досяг Г. Нарбут. Відчуваючи архітектоніку книги як цілий організм, уміло поєднуючи рисунок з текстом, він створив неповторні взірці книжкового оформлення. Дбаючи про від-родження друкарського мистецтва, художник згуртував навколо себе групу молодих графіків, яким передавав своє мистецтво. Поєднання елементів народного мистецтва з рисами новітніх художніх шукань, рисунки шрифтів на базі модер-нізації кирилиці й шрифтів українського бароко дістали широке застосування у нарбутівському книжковому оформ-ленні і наслідувались його учнями.

Українській станковій графіці початку XX ст. притаманна розмаїтість пошуків. Виникнення нових видавництв, створення спеціальних літографічних майстерень, організація художніх товариств та навчальних мистецьких закладів дали змогу графікам працювати в різних графічних техніках — автоліто-графії, офорті, гравюрі на дереві та лінолеумі.

Організація художніх виставок у Києві, Одесі, Львові та інших великих містах спонукала частіше виступати з гра-фічними творами не лише графіків, а й живописців.

Напрям пошуків майстрів української графіки визначався творчістю художників, що стояли на традиціях українських митців минулого, західноєвропейської графіки. Надихала їх творчість Т. Шевченка. Такі художники, як О. Сластьон, М. Самокиш, М. Пимоненко, П. Левченко, М. Ткаченко, І. Бурячок, М. Яровий, М. та О. Мурашки, К. Костенко, О. Кульчицька, А. Манастирський, О. Курилас, В. Заузе, К. Костанді, у своїй творчості розробляючи теми з життя народу, наснажувалися ідеями боротьби за національне визво-лення українського народу.

Одночасно з рукописною книгою на Україні з середини XVI ст. почало розвиватися й книгодрукування. Своїм мистецьким оздоблен-ням друкована книга майже повністю наслідувала графіку рукописної книги. Перед початком тексту вживалися такі ж орнаментальні застав-ки, у центрі яких часто вкомпоновувалися сюжетні сценки або портрети святих. Заголовки розділів виконувалися красивою шрифтовою в’яззю, друкованою кіновар’ю або суриком. Початкові літери розділів — ініці-али, а також кінцівки при закінченні розділів щедро декорувалися еле-ментами рослинної і тератологічної орнаментики. Поруч з орнамен-тально-декоративним оздобленням у друкованій книзі застосовувалися композиційні ілюстрації. Виготовлялося багато текстових гравюр різ-ного розміру.

Композиція орнаментальної архітектурної арки перших титулів “Острозької Біблії” (1581), виданої Іваном Федоровим, а також стрятинських і крилоських видань 1604 і 1606 р. стала схемою. Всі україн-ські друкарні до кінця XVIII ст. дотримувалися її, немов змагаючись між собою в пишноті орнаментики й сюжетних композицій на титулах своїх видань. Велика увага приділялася й сюжетним фронтиспісам, які компонувалися на зворотній сторінці титула.