У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Реферат - Культура Русів
25
жити вічно; внаслідок цього християни зневажають смерть, а багато хто навіть шукає її. Інший критик раннього християнства, враховуючи аскетизм і пуризм нововірців, виносив їм нищівний вирок: «Ви, отже, відмовляєтесь від наших богів і водночас боїтеся їх... Нещасні, ви й тут не живете, і там не воскреснете».

І все ж християнство перемогло.

Починається боротьба з автохтонною релігією-філософією русів — язичництвом засобами не лише урядового терору, а й церковної ідеологічної дискредитації.

Першими розгорнули його місіонери християнства, прийшли до Русі з чужих земель. І не дивно: руське було для них чужим. Хотіли ж вони утвердити своє, бо зайняті фортеці можна відвоювати, заполонені ж душі — не завжди. При цьому важливо, що, як те довідуємося з «Повісті временних літ», чужинців-філософів непокоїло не стільки те, що русичі були язичниками раніше, скільки те, що й за умов християнизації, «й нині те роблять»: шанують природу, Рода і породіль та «потайки моляться... проклятому богу Перуну, і Хересу, і Мокоші, і Вилу (Слово святого Григорія»).

«Потайки моляться...» — ось наша давня драма! Але, можливо, і наше спасіння: поступаючись вигодами життя перед силою зла, зовнішніх обставин, пращури залишалися непоступливими у своїй вірі, зберегли власний внутрішній світ.

Отже, з приходом і перемогою християнства на Русі-Україні відбувається спроба докорінно змінити світовідчуття і світосприйняття давніх слав’ян, змінити і нав’язати їм нову філософію, нові ідеали і ціннісні орієнтири, але, незважаючи на те, що ці перетворення впроваджувалися насильницькими методами, тисячолітні традиції нації неможливо було змінити повністю. Упродовж віків хритияни України святкують язичницькі свята (тільки тепер вони називаються християнськими), співають язичницькі пісні (колядки, щедрівки, веснянки тощо), христосуються крашенками з язичницькими візерунками і т.д., тобто християнство і язичництво переплелися в кульутрі українців. Створилася нова, особлива релігія, нова, особлива культура, яка характерна саме українській нації, релігія, яка була джерелом освіти і культури протягом столять, яка допомогола людям виживати в складних умовах існування, пдтримувала їх духовна. З приходом християнства з’являється таке поняття як міжконфесійні конфлікти (то ворогували католики та православні, зараз же навіть православні не можуть поділити владу та майно. Постійні конфлікти між Київським та Московським патріархатами, Українською автокефальною церквою та Греко-католицькою церквами відштовхують молодь (а це майбутнє нації і дежави!) в обійми заокеанських сектантів, які роблять з релігії шоу. Але в той же час прийняття християнство Руссю мало неабияке значення в політичному плані— після хрещення Русі, вона стала на рівні з наймогутнішими імперіями християнської Європи.

Мистецтво, освіта як елементи культури

Люди, народи, епохи відзначаються специфічною духовністю. Її основа — це й стан матеріального виробництва, суспільних відносин, освіти, науки, але особливо — породжувана обставинами психіка; найяскравіший вираз — мистецтво. Так само ядром психіки є сова: вона виявляє глибини характеру нації. І по-своєму логічно, що колонізатори, плануюче своє довготривале панування, завжди найлютіше воювали з мовою, витравляючи її не тільки з освіти (мистецтва), а й з душ. «Коли мова школи, — посив О.Потебня, — відмінна від мови сім’ї, то слід чекати, що школа й домашнє життя не будуть в гармонії, а будуть зіштовхуватися й боротися одне з одним». З цієї причини мови не можуть поєднуватись, і «Вплив двомовності... на цілі народи... я гадаю, теж несприятливий», як і зумовлювана знищенням мови денаціоналізація є невідворотним шляхом до деморалізації (катастрофічного розкультурення), бо веде до таких деформацій народного життя, « за яких традиція народу, сконцентрована головним чином у мові, переривається чи послаблюється такою мірою, що стає лише другорядним чинником перетворення».

Поглинання однією мови іншою — це трагедія всезагальна, бо поглинання одного народу іншим означає смерть поглинутого, а усе те не минає безкарно й для «переможців». «Народність, яка поглинається іншою, — наголошував Тумбольдт, — вносить у цю останню начало розпаду».

Отже, найповніше « індивідуальне лице народу» виражає мова. З цієї причини найуніверсальнішою формою вираження є словесне мистецтво, особливо коли воно споріднене з іншими родами творчості, що цілокупно виражають обличчя культури.

Кращий доказ тому — український фольклор. Його основа — це ідейний і мистецький синкретизм. Велика роль у ньому — ритму, «забави», гри. Але особливе — слово: і в плані можливостей виразу багатства форм, і в плані виразу глибин змісту Буття. Адже коли б ми «могли відтворити історію творення (слів), так само відкрилиб за кожним словом дуже влучну, дотепну, може, навіть геніальну комбінацію ідей і образів.»(Грушевський М.). До того ж комбінацію, за якою стоїть нгеймовірна багатогранність родів і видів мистецтва.

Синтезом загальнолюдських здобутків та багатовіковою творчістю народу стало мистецтво, особливо в сферах архітектури й скульптури, живопису та, передовсім, художньої словесності: фольклору (билини київського й новгородського циклів; обрядова, календарна, інтимна, дружинна поезія), героїчного епосу («Слово о полку Ігоревім»), філософсько-педагогічної («Поучення дітям»), релігійно-ораторської («Слово про закон, благодать, істину»), агіографічої, мандрівничої прози.

Шедеври Київської Русі віками вражають світ високістю духу й оригінальністю форм, гуманістичним, філософсько-етичним змістом і пафосом. Занепад держави поставив народ на грань апокаліпсису, а культуру — на межу прірви.

Та її коріння виявилося настільки глибоким і розлогим, а принципи та здобутки — універсальними, що саме кульутра, хоч була переслідуваною й тероризованою, перебрала на себе роль і продовжувача традаицій, і охоронця, гаранта самодостатності, незнищенності народу, і, як підсумок, всемогутнього стимулятора його енергії, самосвідомості, державо- і націєтворчості та історіософії, і філософії, і релігії українців.

Однією з частин культури є освіта. Відомо: ще Володимир Великий


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7