Художники відразу ж виявили дивовижну схильність до зближення і об*єднання.Вони знайшли один одного задовго до організації виставки 1874 не просто внаслідок взаємної симпатії---їх згуртували загальні інтереси і загальні ідеали.

Їх усіх не визнавав офіційний Салон, щорічна експозиція,яка приносила художникам ім*я і давала можливість існувати, продаючи свої картини; усіх засуджувала буржуазна преса,буржуазна публіка.

Тягнучись один до одного вони спершу групувалися навколо Еміля Золя, котрий з властивим йому зухвальством почав боротьбу за новий живопис, за Мане, та свого близького друга юнатцтва Сезана. Останній в той час не менш зблизився і з Піссарро,і з Базилем, який познайомив його зі своїм другом Ренуаром. У відомій тоді майстерні Глейра Ренуар і Базиль увійшли в коло художників, що групувалися навколо Моне, серед котрих був і Сіслей. Таким чином вони всі …

Бородьба з Салоном і публікою художників-імпресіоністів породила інтерес французьких письменників –сучасників,і багато з них ( Золя

Гюісманс та інші) ставали в 60-80 роки теоретиками образотворчого мистецтва. Крім того, ті ж письменники робили центром своїх романів новатора-живописьця, вносячи з ним актуальні проблеми живопису в художню літертуру (“Манетта Саломон”Гонкурів, “Творчість” Золя, “Сестри Ватар”Гюісманс, “Сильна, як смерть” Мопассан і т.д.За такого вчування у життя образотворчого мистецтва письменники ці не могли не відчути його впливу на свою власну творчість.Зближення художньої літератури і живопису цього періоду безперечне, про це не раз говорили самі автори, починаючи з Золя, посилаючись на досвід художників успішно переносячи в свою область велику кількість з відкриттів образотворчого мистецтва. Але проблема літературного імпресіонізму,я маю на увазі, тут не тільки прозу, але і поезію, і художню критику

ускладнюється перш за все мінливістю, багатоністю, цього явища, зокрема зрощеністю імпресіоналістичних та реалістичних, неоромантичних, експреосіоністичних стильових тенденцій у творчості більшості провідних майстрів, які репрезентують імпресіонізм. Імпресіонізм загалом легко інтегрувався з іншими стилями, це, за словами Наливайка, “одне з тих історико –типологічних утворень, які особливо схильні до з іншими художніми системами”. Елементи імпресіоністичної техніки наявні у багатьох письменників, творчість яких за основним своїм звучанням неоромантична, символістська чи натуралістична. А щодо окремих засобів психологічного аналізу, певних технічних прийомів, відкритих саме імпресіоністами, то вони були одразу засвоєні представниками багатьох, зокрема і модерністських течій.

Якщо ж говорити про музику то і в цій царині він був не однорідним, тут як і в літературі не слід шукати “чистих ” імпресіоністів.Щодо його хронологічних рамок, то імпресіонізм починають з 90-х років ХІХст.

Сам термін ”імпресіонізм “ по відношенню до музики виник стихійно, під впливом художніх віянь французької культури. “Більш того взагалі, можливо, першим хто спробував перенести його на музичні явища був Ренуар.Нова назва закріпилася за композиторською школою, яку очолив Дебюсі.”СКУніцк Він народився і визрів у надрах романтизму, але з*явившись, був сприйнятий як його повне заперечення. Ця ситуація нагадує живопис, який доже довго не приймали й висміювали, публіці картини здавалися невміло, незавершено, хаотично, як дитяча мазанина, хоча іх картини були тим самим “вікном у світ, як і в епоху Ренесансу, хіба що тепер з нерухомого вікна палаццо перетворилося на рухоме вікно омнібусу” сМоч

Коло митців котрі, які привертають увагу дослідників, вже більш-менш визначеному, хоча остаточної ясності, як вже вказувалося вище, досі не досягнуто, крім живопису ………………………………………. Оскільки в різних національних літературах розквіт імпресіонізму припадає на різний час, то з цим повязано і білльша чи менша інтенсивність його взаємодіїї з іншими стильовими системами, скажімо, натуралізмом, неоромантизмом, символізмом. Основоположниками нового напрямку у європейській літературі перш за все називають братів Е. та Ж. де Гонкурів, чия зріла творчість 60-их років засвідчила утвердження нової, "артистичної" манери письма. Пізніше вплив імпресіоністичної поетики відчутний у Гі де Мопассана, Ж.-К.Гюісманса, М.Пруста, а в поезії - у Ш.Бодлера, П.Варлена, А.Рембо.

Якщо йдеться про музику, то---це К.Дебусі, ранній Равель, імпресіоніські елементи знаходять у Стравінського, а також у композиторів у творчрсті яких поєднуються романтичні і імпресіоністські тенденції , а саме: Роже-Дюкаса, Альбера Русселя, Флорана Шмітта.Багато “імпресіоністських” відкриттів належало Еріку Саті, як у ранніх творах який у ранніх творах експеринтував паралельно з Дебюсі.

Імрпесіонізм не був ні в літературі, ні в живописі, ні в музиці не застиглим й нерухомим явищем, що завжди дорівнює собі, а через свою изначальной двоєдності ---суб*єктивне враження художника від предметів об*єктивного світу---подвержен певним коливанням і еволюції в одну чи іншу сторону.

Якщо розглядати імпресіонізм як широку зіну естстичного фронту, що виявляється не тільки в живописі, але і в літературіі музиці. Необхідно вказати на ще одну його інтерпретацію, а саме на його роль в тлумаченні реальності.

Та перше необхідно змалювати епоху, яка його породила.

Починаючи з революцій в Європі і Америці кінця ХVІІІст. суспільно-політичні потрясіння, що змінили природу західної цивілізації. До краю наелектризована художня атмосфера Франції відзеркалювати надзвичайно напружену ситуацію в країні. Звичайно, що на неї вплинули і драматичні події франко-пруської війни 1870-1871рр і трагічна поразка Паризької