Реферат з курсу “Українська давня література Х – ХVIII ст.”

на тему:

Поєднання дидактичних і автобіографічних елементів у “Поученії” Володимира Мономаха

ПЛАН

Вступ.

Розділ І. Автор і його творіння:

Розділ ІІ. Зміст “Поучення”:

Розділ ІІІ. Джерела “Поучення”:

Висновок.

Список використаної літератури.

Майже єдиним джерелом історії Київської Русі, що дійшло до нас є “Повість временних літ”. Цей найдавніший літопис зберігся в кількох списках і редакціях. Найвідомішими є Лаврентіївський та Іпатіївські списки “Повісті”. В Лаврентіївському списку під 1096 вміщеному досить незвичайну літературну пам’ятку Київської Русі - так зване “Поучення дітям” Володимира Мономаха.

“Поучення” завжди привертало увагу дослідників. У контексті “Історії української літератури” та “Історії України” твір розглядають як незвичайну пам’ятку, адже вперше ми знаємо ім’я автора – Володимир Мономах – київський князь протягом 1113-1125 років. “Поучення” органічно поєднує дидактичні та автобіографічні елементи, адже на прикладі власного життя Володимир дає поради своїм дітям.

Реферат складається з трьох розділів. Перший розділ розповідає про автора – Володимира Мономаха, план “Поучення” та причину появи твору. Другий розділ присвячений аналізу змісту “Поучення”. У третьому розділі розглядаються літературні джерела, які міг використати автор при написанні твору.

Володимир Мономах був останнім князем, що зумів об’єднати навколо Києва майже три четвертих усіх руських земель і припинив, на деякий час феодальний розпад Русі. У 1113 році він став Великим князем київським. Володимир Мономах уславився як оборонець Русі від половецьких нападів. Великим авторитетом він користувався не тільки у Візантії (його мати – дочка імператора Костянтина), але і у Західній Європі (Мономах одружився з Гітою – дочкою останнього англо-саксоньського короля Гарольда, яка втекла з сім’єю з Англії після навали норманів), зумів піднести вагу Київської Русі на міжнародній арені.

В “Поученні” Володимир показав себе не тільки як видатний державний діяч, а й як талановитий письменник. У невеликому за обсягом творі він зміг розповісти про найважливіші моменти власного життя і своєї доби.

Можливо “Поучення” написане десь у середині лютого – на початку великого посту 1117 року, але не пізніше 1125 року – дата смерті Мономаха. Володимир пише, що “сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене до сих днів, грішного, допровадив”. Це свідчить, що твір написаний у вельми поважному віці, коли людина готується до смерті.

”Поучення” – цілісний твір, воно написане за певним планом. На початку іде коротенький вступ. Перша частина – релігійно-морального характеру - містить уривки текстів св. Письма та релігійних цитат. Друга частина подає світські поради, переважно щодо політичної моралі. Тут йдеться спочатку про князівські обов’язки (дома, під час подорожей – військових виправ, об'їзду земель) та обов'язки загальнолюдські. Нарешті, третя частина пояснює попередні поради князя на прикладі власного життя.

У вступі Володимир називає себе автором “сеї грамотиці”, підкреслюючи, що пише її не тільки для своїх дітей: “діти мої чи інший хто, слухавши її, не посмійтеся, а кому вона люба, - нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і я, труждатися. […] Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються”.

Далі Мономах говорить про привід до написання: “Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи “Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем”. Володимир відмовився, але таке порушення договору Любецького з'їзду 1097 року, коли князі вирішили “нехай кожен та й утримує вотчину свою”, наскільки схвилювало його, що, він узяв у руки Псалтир, трохи заспокоївся, і вирішив написати повчання дітям.

Перша частина насичена виписками з богослужебних книг, якими автор не тільки передає бентежний стан своєї душі, а й прагне уславити Бога, показати, що божої ласки можна домогтися трьома добрими ділами: “покаянієм, сльозами і милостинею”.

Цікаво, що хоч власне поради Володимир розміщує у другій частині, перша релігійна частина також має повчальні моменти. Автор дає уривки з Псалтиря, намагаючись налаштувати читачів на вдумливе читання, адже у Біблії – священній книзі християн – таких моментів чимало. Наприклад, Псалом ХХХVІ: “Не наслідуйте лиходіїв, не завидуйте тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею”. Ісайя І, 17, 18: “Визволіть зобидженого, захистіть сироту, вступітеся за вдовицю”.

У першій частині вміщені уривки із “Слова про подвижництво” та “Слова про доброчинність” Василія Великого, який повчав юнаків, що “треба мати душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє: при їді і питті без галасу великого бути, при старих – мовчати, премудрих – слухати, старшим –покорятися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; до долу очі мати, а душу – вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; власть же – ні за що мати, як і од усіх честь”. “Научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися за євангельським словом, “очима управляти”, язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавлять – не мсти, ненавидять – люби, гонять – терпи,