КУЛЬТУРА ВІДРОДЖЕННЯ

* Історичні передумови становлення культури Відродження

* Гуманізм як ідеологія Відродження

Історичні передумови становлення культури Відродження.

Ренесанс у Західній Європі (від франц. Renaissance — Відродження) охоплє період від останньої третини XIII ст. до кінця XVI ст., а в Англії він тривав ще й на початку XVII ст. За досить короткий, порівняно з середньовіччям, час закладено підвалини нового етапу в історії світової культури, серед яких — реалістична й гуманістична художня творчість, секулярне світобачення, уявлення про свободу і гідність людської особистості. Найповніше й найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії, де чітко вирізняються чотири її етапи: так званий Проторенесанс остання третина XIII — початок XIV ст., період, під чаг якого з'явилися перші ознаки якісних змін у культурному процесі) іа власне Відродження, в якому розрізняють раннє початок XIV — 90-ті роки XV ст.). Високе (90-ті роки XV — початок XVI ст.) і пізнє Відродження (40-ві роки XVI — початок XVII ст.).

Філософська думка Відродження створює нову, пантеїстичну в засадах картину світу. В ній немає місця для ідей божествен-ного творіння, Бога ототожнено з природою, природу й людину обожнено. Внаслідок ревізії філософського змісту цих понять бог

філософії Відродження втрачає деякі риси, що ними його традиційно наділяли ортодоксальна релігія, схоластичне богослів'я, і набуває нових. Він втрачає свободу, він не творить світ «із нічого», а стає вічним його супутником, зливається з законом природної необхідності. А природа набуває рис божественних, тобто з творінням Божого перетворюється на першооснову речей, якій притаманні всі необхідні для творення сили.

Яскравою рисою філософії Відродження був антропоцент-ризм. Людина традиційно була важливим об'єктом філософ-ського аналізу й неодноразово в історії філософії ставала цент-ральною ланкою в системі зв'язків універсуму. Згідно з августинівським трактуванням цієї проблеми, що панувало впродовж усього середньовіччя, попри те, що світ існує для людини й вона стоїть на найвищому щаблі в ієрархії істот, що їх створив Бог, людина не є самодостатньою, а має значення тільки у своєму ставленні до Бога, у понятті гріха та вічного спасіння, якого неможливо досягти, спираючись тільки на власні сили. Класичні ідеали людини середньовіччя — аскета-ченця чи рицаря-воїна — заступає новий ідеал яскравої, сильної особистості, що, прагнучи досягти щастя на землі, розвиває й утверджує творчі здібності своєї активної натури.

Багато хто з діячів Відродження бачить умовою формування нового типу культури цілковитий розрив з культурою середньо-віччя. Досягнення середньовічних наук і культури зазнають часто несправедливої критики в творах філологів та істориків, філософів і природознавців. Петро Рамус, критик схоластики й реформатор логіки, впевнено стверджував, що «протягом одного сторіччя ми побачили більші успіхи в науці, ніж наші предки за всі попередні чотирнадцять віків». Не уникла критики й класична старовина. Історик Леон Леруа писав про своє XV ст.:

«Ніколи в минулому не було сторіччя, коли б культура й вільні мистецтва досягли такої досконалості, як тепер. За останні сто років не тільки стали очевидними речі, перед тим сховані у пітьмі неуцтва, але й відкрито невідомі древнім нові моря, нові землі, нові типи людей, законів, звичаїв, нові трави, дерева, мінерали, зроблено нові винаходи: книгодрукування, артилерія, компас...» Джіроламо Кардано, натурфілософ, математик, лікар, який народився на межі XV та XVI ст., так оцінив винахід книгодрукування: «Створене руками людей, придумане їхнім генієм, воно змагається з божественними чудесами, адже чого ще не достає нам, крім оволодіння небом?» Оволодіння небом почалося з праці польського астронома Міколая Коперника (1473—1543) «Про обертання небесних сфер» (1543), де він обґрунтовував геліоцентричну систему світу. Коперник пояс-нив видимі рухи небесних світил обертанням Землі навколо осі й обертанням планет (і Землі в тому числі) навколо Сонця. Геліоцентрична система світу стала основою космологічних теорій Джордано Бруно, вона підтверджувалась астрономічними відкриттями Галілео Галілея, але підважувала офіційну церков-ну доктрину, освячену авторитетом Арістотеля. Тому від 1616 до 1828 р. вчення Коперника було заборонене католицькою церквою (згадаймо судовий процес Галілея в 1633 р.).

Три винаходи визначили обличчя нової епохи: друкарський верстат, компас і артилерія. Результатами їх застосування були поширення й примноження знань, великі географічні відкриття, ріст національних монархій, що за півтора сторіччя перетворили європейський світ,

Глибокі зміни в змісті й у формах духовної діяльності, збільшення обсягу знань викликали велику суспільну потребу в книзі, й вона була задоволена, коли Гутенберг винайшов друкарський верстат. Протягом XV ст. друкувалися твори отців церкви, середньовічних схоластів, наукові, літературні, філо-софські дослідження східних (єврейських та арабських) авторів, що вже увійшли до західноєвропейської культури, переклади доробку грецьких і римських учених, літературні твори сучас-ників.

Книгодрукування дозволяло людині далеко повніше пізнати Ойкумену XIV — XV ст. Але її межі стрімко розсувалися, обжитий світ невпізнанне змінювався за життя навіть одно покоління. Великі географічні відкриття (Америки X. Колумбом у 1492 р., шляху з Європи в Італію Васко да Гамою в 1497—1499 рр., океану між Америкоою та Азією, а також підтвердження гіпотези про кулясту форму Землі, що його під час першого кругосвітнього плавання зробив Фернан Магеллан у 1519—1522 рр.) ущент зруйнували стару систему гео-графічних, космографічних, етичних і навіть теологічних уяв-лень, обмежену традицією античної та середньовічної науки. Це був час, коли спростовувалися засадничі твердження авто-ритетів, переглядалися попередні уявлення про світ. «У наш час стало очевидним, як мало знали древні про будову світу»,— писав Джованні Баттіста Рамузіо, видавець багатотомного опису знаменитих мандрівок.