Влітку цього ж року, знову, випросивши відпустку в архієпископа, Леопольд Моцарт з дітьми здійснив більш довготривалу концертну подорож, кінцевою зупинкою якої мав стати Париж. Маленький на зріст, одягнений в атласний камзол бузкового кольору з маленькою шпагою на боці і трикутним капелюшком під пахвою, в перуці з косою, маленький Моцарт сміливо підходив до клавесину і з милою невибагливістю робив поклони направо й наліво. Він віртуозно виконував свої та чужі твори, читав з листа незнайомі композиції з такою легкістю, наче вони були давно йому знайомі, імпровізував на задані теми, безпомилково грав складні п’єси на клавіатурі покритій хустинкою.

Сам Моцарт багато писав у Парижі. На початку 1764 року вийшли з друку його перші чотири сонати для скрипки й клавесина. На першій сторінці було зазначено, що вони написані семирічним хлопчиком.

Підбадьорений успіхами п’ятимісячного гостювання в Парижі Леопольд Моцарт в квітні 1764 року поїхав з дітьми в Лондон. В Англії після смерті Перселя вже не було своїх національних композиторів світового рівня, та незважаючи на це, у 18 столітті Лондон був містом високого розвитку музичної культури.

У Лондоні Вольфганг познайомився з чудовим композитором Йоганном Христианом Бахом, сином видатного Йоганна Себастіана. Майстерна гра Баха на клавесині справила на хлопчика велике враження. Сподобались йому й клавірні сонети Й. Х. Баха, такі яскраві й життєрадісні, зі співучими, лагідними мелодіями, схожими на арії італійських опер. В свою чергу “лондонському Баху”, як називали Христиана, його маленький співвітчизник теж сподобався. Незважаючи на різницю у віці, вони стали щирими друзями. Нерідко вони імпровізували на одну й ту саму музичну тему одночасно на двох клавесинах, дивуючи всіх, кому доводилось їх чути.

У Лондоні восьмирічний хлопчик пише ще шість сонат для клавесина із супроводженням скрипки чи флейти і, крім того, береться за складання симфонії. На протязі року, проведеного в Англії, музичний розвиток дитини помітно просунувся вперед. Не дивлячись на переїзди з місця на місце, хлопчик систематично займався під наглядом батька і музикою, і загальноосвітніми предметами.

Шкода було прощатися з гостинною Англією, але строк відпустки, наданої Леопольду Моцарту зальцбурзьким архієпископом, вже давно минув. Через настійливі вмовляння голландського посла, Леопольд вирішив по дорозі заїхати також у Голландію та Фландрію. У першочерговий маршрут це не входило, проте спокуса відвідати ці багаті країни була велика. Побували у Гаазі, Генті, Роттердамі, Амстердамі та інших містах. Всюди успіх був шалений. Як раніше у Франції й Англії, так і тут дітям влаштовували палкі овації, осипали їх похвальними словами.

У листопаді 1766 року, тріумфально виступивши у Парижі, ряді міст Швейцарії, Німеччини, сім’я Моцарта повернулася до рідного міста Зальцбурга, пробувши за кордоном майже три з половиною роки. Відразу ж по поверненні додому батько поновив з дітьми серйозну та планомірну роботу. Продовжувались заняття на скрипці, клавесині й органі, серйозно вивчалась музична композиція. Вдало йшли заняття арифметикою, історією й географією. Крім того, Вольфганг приступив до вивчення латині й і італійської мови. В ті часи для композитора це було обов’язковим.

У 1767 році Відень готувався до святкувань на честь шлюбу юної ерцгерцогині Марії Іозефи з неаполітанським королем. Враховуючи вдалий момент, Леопольд Моцарт у вересні виїхав з родиною до столиці Австрії. Але подорож виявилася невдалою. У Відні почалася жахлива епідемія віспи. Довелося поспіхом вивозити дітей з міста. Знайшлися друзі, що запропонували сім’ї Моцартів пожити у Моравії. Але було вже пізно. І брат, і сестра захворіли тяжкою формою віспи. У Вольфганга були уражені очі, йому загрожувала сліпота. Лише через десять днів зір почав оновлюватися.

Юні роки композитора

Завдяки піклуванням друзів Вольфгангу вдалося виступити при дворі. Твори хлопчика сподобалися новому австрійському імператору Йосифу ІІ, і він захотів почути одне з творінь 12-річного композитора на сцені віденського оперного театру. Здобуття замовлення на оперу було великим успіхом. Зупинились на веселій, жартівливій п’єсі “Удавана простушка”. Вольфганг із задоволенням узявся за роботу над оперою.

Але тут почалися неприємності. До цього моменту виступам юного музиканта сприяв успіх. Всі захоплювались ним, як веселою іграшкою. Та невдовзі він стане небезпечним суперником для колег-музикантів. Жарти жартами, але в цьому віці він починає писати й ставити опери. Тож потрібно було будь що завадити постановці “Удаваної простушки”. Ті самі композитори, які недавно захоплювались диво-дитиною, тепер запустили складний механізм закулісних інтриг. Посилаючись на думку приїжджих італійських маестро, вони стверджували, що маленький Моцарт пише музику не сам. Вся ця ідея із замовленням опери 12-річному хлопчику – містифікація та омана. Це хитрий зальцбурзький органіст пише замість сина, видаючи свою роботу за творчість дитини, щоб зробити йому кар’єру!

Леопольд Моцарт не знаходив собі місця від розчарування. Генеральна репетиція так і не відбулася. Дирекція театру відмовилася заплатити обіцяні за оперу 100 дукатів. Поразка була повна.

Проте 5 січня 1769 року в будинку доктора Месмера завдяки зусиллям співців-любителів відбулась постановка маленької комічної опери Вольфганга “Бастіен та Бастіенна”. Цей твір зачарував усіх незрівнянною мелодійністю, близькістю до інтонацій австрійської народної пісні. А по поверненні Вольфганга у Зальцбург архієпископ, який щиро стежив за кар’єрою підлітка,