У 1770 році Леопольд Моцарт везе сина до Італії. Концерти Вольфганга в італійських містах супроводжуються гучним успіхом. Програми, з якими виступає 14-річний підліток, вражають складністю. У них демонструється не тільки техніка гри на клавірі, але й чудова композиторська майстерність хлопчика, даний йому дар імпровізації. У Болоньї Моцарт витримує складний екзамен з композиції і місцева Філармонічна академія обирає його своїм членом. В іншу чергу дирекція оперного театру в Мілані замовляє йому оперу “Мітридат, цар Понтійський” (за трагедією Расіна). Створюючи її, юний композитор свідомо орієнтується на стиль тогочасної італійської “серйозної” опери (opera seria). Опера ставиться 20 разів поспіль при переповненому залі. Більшість арій повторювались на біс. Не менший успіх має двома роками пізніше і друга опера Моцарта “Лючіо Сілла”. Однак постійного місця в Італії юному музиканту отримати не вдалося.

У березні 1773 року Вольфганг назавжди полишає Італію. Щаслива пора дитинства, сповненого різноманітних вражень, яскравих успіхів і райдужних надій на майбутнє, залишається позаду. Починається нова смуга життя.

Вольфгангу 17 років. Це невисокий, худорлявий юнак з витонченими, хоча й не дуже правильними, рисами обличчя, з великим носом. Вираз його рухливого обличчя змінний. Великі сірі очі дивляться серйозно й помірковано. Та коли вони запалюються вогнем творчого піднесення, обличчя стає прекрасним. Однак у розквіті свого грандіозного таланту Моцарт під впливом обставин приречений на перебування в маленькому містечку.

Саме в ці роки поступово формується неповторний моцартівський стиль. Багаті художні враження, отримані за роки подорожей по різним країнам, переплітаються у його творах зі все більш помітним проявом творчої самодіяльності.

За наказом архієпископа юнаку доводиться писати багато церковної хорової музики. Є в цьому й приваблива сторона: такі твори відразу ж розучуються й виконуються. Це непогана підготовка для створення в майбутньому величних хорових оперних сцен... Але все ж після італійських тріумфів писати самі одні меси нудно.

Не, тільки літератори, всі молоді поети й художники того часу слідували новим віянням. Серед них – і Моцарт. В своїх юнацьких творах він живо відзивається на турботи й сумніви, що хвилювали його сучасників. Це відчувається в чотирьох нових симфоніях 17-річного композитора. Найбільш вдалий та оригінальний твір цього часу – Симфонія соль мінор (№25). Скорботні, страждальні роздуми змінюються в ній неймовірними вибухами емоцій. Цю симфонію не зрозуміла зальцбурзька публіка. Не сподобалась вона й батьку композитора. Леопольд Моцарт сховав симфонію подалі і нікому не давав її переписувати. З цього приводу сину він писав: “Те, що не робить тобі честі, нехай краще залишиться невідомим. Тому я нічого не віддав з твоїх симфоній, так як знав наперед, що в більш зрілі роки, ти будеш радий що їх ні в кого немає.” Не зустрівши розуміння у своїх творчих пошуках, Моцарт на деякий час залишає жанр симфонії. В Зальцбургу віддають перевагу легкій, розважальній музиці. Тому на першому місці перебувають веселі дивертисменти (в деякому розумінні сюіти) та поетичні серенади. Граціозні життєрадісні п’єси переплітаються в них із сторінками витонченої лірики.

Проїздом через Мюнхен та Маннгейм він прямує до Парижу. Цього разу його супроводжує мати. В ті часи Маннгейм був одним з найбільших музичних центрів, де працювало багато чудових музикантів. Тут у Маннгеймі молодий Моцарт зустрічає 15-річну Алоізію Вебер. У Алоізії – чудовий голос. Для неї юнак пише прекрасні концертні арії, мріючи про те що Алоізія стане його дружиною й буде співати у його майбутніх операх. Готовність сина одружитися з дочкою бідного працівника театру виводить з себе Леопольда Моцарта. Швидше до Парижу!

Проте в Парижі роботи для молодого композитора не знайшлося. На протязі багатьох місяців Моцарт живе у брудному номері дешевого готелю, перебиваючись дешевими уроками. Новий удар – тяжко хворіє та помирає мати. Розчавлений, він повертається на батьківщину. На довершення всіх негараздів нещасний Моцарт дізнається, що за цей час юна Алоізія встигла стати оперною примадонною та вийти заміж. І ось знову ненависний Зальцбург, глуха провінція відсталої Німеччини. Повна залежність від забаганок архієпископа. Молодому музиканту заборонявся вільний виїзд з міста і навіть виступи у домах шанувальників музики. Щоб ще більше принизити всесвітньо відомого музиканта, його саджали обідати зі слугами, примушували займатися прибиранням кімнат.

Моцарт оселяється у Відні. Дах над головою він знаходить у бідному домі пані Вебер, матері Алоізії. В родині є ще декілька сестер, і одна з них, Констанца, з часом стане дружиною Моцарта. Вдається знайти три-чотири уроки і, що ще важливіше, вдалося отримати замовлення на створення зінгшпіля – комічної опери “Викрадення із сералю” для Придворного національного оперного театру.

Прем’єра відбулася 16 червня 1782 року. Публіка влаштувала композитору овацію. Дуже скоро опера починає виконуватись на сценах багатьох театрів.

В артистичних змаганнях з відомими віртуозами Моцарт залишається неперевершеним. Витончена принадність гри Моцарта разом із невпинною творчою винахідливістю в імпровізаціях зробили його улюбленцем віденської публіки.

Розквіт і занепад слави Великого

Моцарта

У 1786 році Моцарт знайомиться з абатом Лоренцо да Понте, різнобічно освіченою людиною, і до того ж непоганим поетом. Після смерті знаменитого Метастазіо, що прославився складанням оперних лібрето, місце придворного поета при віденському дворі не було зайнято. Абату да Понте дуже хотілося його зайняти. Та потрібно було довести, що він справді здатний писати оперні лібрето.

Гарненько подумавши, абат вирішив звернутися з пропозицією щодо співробітництва до Моцарта. Про інтриги, що велися проти молодого композитора,