У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


електроенцилографи.

Філософія | На перший план виходять проблеми існування людини в новому індустріальному суспільстві. У філософії загострилася боротьба між матеріалізмом та ідеалізмом, зіткнулися полярні точки зору. Класичний позитивізм О. Конта і Г. Спенсера, який визнавав закономірність розвитку природи і суспільства, неспроможний був створити задовільну світоглядну концепцію і розв'язати проблеми пізнання. На зміну йому прийшов емпіріокритицизм, основоположниками якого були Р. Авенаріус і Е. Мах. Вони звернули увагу на відносність наукового знання і дійшли висновку, що наука не дає справжньої картини реальності, а дає лише «символи, знаки, позначки для практики». Ідеалізм емпіріокритицизму виявлявся в тому, що реально існуючим визнавався не матеріальний світ, а комплекси наших відчуттів.

У боротьбі зі «старою» філософією особливо помітним був американський прагматизм, засновниками якого вважають Ч. Пірса і У. Джемса. Прагматизм був «філософією дії» і критерій істинності вбачав у безпосередній корисності: ідея істинна лише тією мірою, якою вона приносить користь, тобто наскільки її можна реалізувати у практиці. Однак прагматизм був суто американською філософією і мав мало прихильників в Європі, де першість вели ідеалістичні, ірраціоналістичні (вчення, яке обмежує або заперечує можливості розуму в процесі пізнання) філософські вчення.

Неспроможність минулих панівних філософських систем побудувати загальновизнану світоглядну теорію змусили філософію переорієнтуватися на проблеми пізнання. Помітний вплив мала баденська школа неокантіанства, засновниками якої стали німецькі філософи В. Віндельбанд і Г. Ріккерт. На їхню думку, пізнання минулого й сьогодення повинно грунтуватися на цінностях — існуючих поза свідомістю людини і суспільства: вічних нормах певного суспільства.

Проти раціоналізму виступала й «філософія життя» — «філософія, яка випливає з повноти переживання життя». Її ( основоположники — В. Дільтей, Г. Зіммель, Ф. Ніцше — замість розуму як знаряддя пізнання висували інтуїцію, що безпосередньо проникає у предмет пізнання. Ф. Ніцше критикував раціоналізм і християнство за те, що вони пригнічують волю людини до життя. «Воля до влади» повинна звільнити життєві сили людини на шляху до «надлюдини», яка стоїть по «той бік добра і зла».

Названі філософські вчення справили значний вплив на багатьох діячів науки, культури і мистецтва, як і вчення про психоаналіз, основи якого розробив видатний австрійський учений 3. Фрейд. Відкривши неусвідомлені імпульси, мотивації, Фрейд створив психотерапевтичний метод лікування неврозів, відновлення душевного стану пацієнтів.

На тлі кризи західного суспільства суспільна і філософська думка повертаються обличчям до людини, намагаючись знайти її місце в конфліктному світі, дати відповідь на злободенні проблеми людського існування. Саме тому найвпливовішим стає екзистенціалізм — філософія існування. Його найвпливовішими представниками в Німеччині були К. Ясперс і М. Хайдегер, у Франції — А. Камю, Ж.П. Сартр, Г. Марсель, в Іспанії — X. Ортега-і-Гасет. Екзистенціалізм був спрямований на те, щоб допомогти людині подолати відчуженість і знайти своє «Я» (власну екзистенцію). Головна тема екзистенціальної філософії — ідея індивідуальної відповідальності людини за все, що відбувається з нею та іншими людьми. Так, Ясперс екзистенцію ототожнював зі свободою, а саме у свободі закорінене буття людської самостійності, її «Я». Отже, екзистенція, на думку німецького філософа, ніколи не може бути предметом наукового пізнання.

Доволі поширеною, як і раніше, була філософська концепція психоаналізу 3. Фрейда і «філософія життя» А. Бергсона, В. Дільтея, Г. Зіммеля, Ф. Ніцше. Великої популярності набула книга німецького філософа О. Шпенглера «Занепад Європи», перекладена багатьма мовами.

На грунті американського прагматизму у філософії й методології науки зародився релятивізм, який стверджував відносність, умовність, ситуативність наукового знання. Одним із основоположників релятивізму був американський фізик експериментатор, філософ, лауреат Нобелівської премії І. Бріджмен. Релятивізм характеризує науку через соціальні риси наукової діяльності або через соціально-психологічні риси вченого, діяча науки. Структура і зміст наукового знання визначаються ситуацією, в якій це знання здійснюється. Отже, вони можуть бути пояснені культурно-історичними мовами розвитку науки, станом справ у науковому колективі, який ці знання добуває, особливостями психіки вчених. Проблеми пізнання вивчав також видатний німецький учений-філософ Е. Гуссерль — основоположник феноменології. На його думку, об'єктом наукового пізнання мають бути особливі явища — феномени, пізнання яких здійснюється за допомогою інтелектуальної і чуттєвої інтуїції.

Соціологія | Значних успіхів досягла соціологія — наука про розвиток суспільства. Одним з її основоположників вважають французького вченого Е. Дюркгейма. На початку XX ст. соціологія позбулася недоліків впливової у минулому течії соціального дарвінізму, за яким розвиток суспільства визначався біологічними закономірностями природного відбору. Велике значення для розвитку соціології мали праці видатного німецького вченого М. Вебера — автора «теорії раціональності» й «теорії ідеальних типів».

Вебер намагався відшукати духовно-етичні основи розвитку капіталістичного суспільства. Його широко відома книга “Протистанська етика і дух капіталізму” була присвячена впливу протестантизму з його аскетизмом, дисциплінованістю, відповідальністю особи на формування духу підприємливості, раціоналізації господарської діяльності.

У галузі соціології плідно працювали німецький учений К. Брейзіг та англійський історик і соціолог А. Тойнбі, який запропонував оригінальну концепцію всесвітньої історії, поклавши в її основу розвиток і взаємодію світових цивілізацій.

Мистецтво | Ірраціоналізм був стрижнем культурного розвитку кінця XIX — початку XX ст. Оскільки розчарування в силі розуму пізнати дійсність було однією з основних причин виникнення на початку XIX ст. романтизму, то подібні духовно-культурні процеси кінця XIX—початку XX ст. іноді називають неоромантизмом. Неоромантизм намагався синтезувати і переосмислити європейську культуру, знайти ідейні й психологічні орієнтири для її розвитку в умовах занепаду художньої культури, свідомості й моралі. Діячі культури цього періоду називали себе декадентами, тобто людьми, які творять культуру занепаду.

У


Сторінки: 1 2 3 4 5