КУРСОВА РОБОТА

З “ІСТОРІЇ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА”

на тему:

“ Особистість С.Дягілєва та його роль у пропаганді російського мистецтва ”

ПЛАН

Дитинство Дягілєва……………………………………………………. 3.

Крах монополії зарубіжних сцен.

Робота театру Дягілєва на ринкових умовах……………………….. 3.

Новаки музичного світу………...…………………………….….…………... 3.

Гебріел Аструк та Сергій Дягілєв…………………………………………… 4.

Дебют незалежності………………………………………………………….. 7.

5.1. Меценати та кредитори Дягілєва..……………………………... 7.

5.2. Гастролі…………………………………………………………….. 10.

5.3. Заробітна плата……………………………………………………. 12.

Ієрархія таланту…………………………………………………….….. 14.

Крах імперії Аструка. Томас Бічам.………………………………….. 16.

7.1. Оперні сезони пана Томаса Бічама……………………………... 16.

Борги……………………………………………………………….……. 17.

8.1. Погіршення фінансового положення…………………………... 19.

Зміни на ринку мистецтва…………………………………………….. 19.

Висновок…………………………………………………………………. 22.

Список використаної літератури…………………………….………. 24.

1. ДИТИНСТВО ДЯГІЛЄВА

Народився Сергій Дягілєв в березні 1872р., в дворянській сім'ї, яка захоплювалася музикою, театром, мистецтвом. Мати померла при його народженні. Сергія виховала мачуха, освідчена і інтелігентна жінка. Сам Дягілєв добре співав, грав на фортепіано, малював, хоча був просто аматором в різних галузях мистецтва. У 1896р. закінчив юридичний факультет Петербургського університету, паралельно займаючись в консерваторії. Був одним з творців художнього об'єднання «Світ мистецтва», яке сильно вплинуло на культурне життя Росії на рубежі століть. Деякий час Дягілєв був редактором журналу «Щорічник імператорських театрів», був чиновником за особливими дорученнями при канцелярії імператорських театрів. Після звільнення зі служби, Дягілєв зайнявся організацією виставки старовинного російського портрета, спочатку в Росії, потім за кордоном. Також він займався щорічними концертами російських артистів за кордоном.

2. КРАХ МОНОПОЛІЇ ЗАРУБІЖНИХ СЦЕН.

РОБОТА ТЕАТРУ ДЯГІЛЄВА НА РИНКОВИХ УМОВАХ.

Коли Сергій Дягілєв привіз свою трупу танцюристів до Парижу, ніхто не міг передбачити його успіх. Проте, також ніхто не міг передбачити наступні події, які два роки опісля створять сезони російського балету. Створення такого виду підприємництва на чолі з легендарною особистістю не випадкове. Дягілєв і його балетна трупа стали логічною відповіддю на той ринок музичних мистецтв, який і створив частково сам Сергій. У період з 1909 по 1914 роки його трупа стала невід'ємною частиною Імператорського театру, спонсорована “хресними батьками” підприємництва. Але замість державного театру Дягілєв запропонував модель комерційного, чиє складне фінансування відповідало законам попиту і пропозиції.

На відміну від Росії, Захід застосував таку форму антрепризи і відвів їй особливе місце у існуючому ринку. Вже там Дягілєв знайшов імпресаріо, які просували його “сезони”, готували постановки і зацікавили громадськість золотої оперної епохи. Дягілєвська антреприза стала самою знаменною подією тієї епохи.

3. НОВАКИ МУЗИЧНОГО СВІТУ

Власники багатьох театрів не прикладали особливого зусилля, щоб допомогти трупі Дягілєва в постановках, тим самим вони зазделегідь ставили хрест на касових зборах від спектаклів. Знаючи смак глядача і завжди підносячи їм готові до вживання театральні блюда, зарубіжні власники театрів без особливого ентузіазму відносилися до артистичних новацій Дягілєва. У всіх цих театрах, де гостював зі своєю трупою Дягілєв, існували свої колективи, які, незважаючи на невисокий рівень, були вигідніші своєю постійністю, ніж рідкі приїзди гостей-новаторів. Треба оцінити успіх Дягілєва, який успішно зміг адаптувати свою трупу в складних умовах існуючого ринку, розвиненого завдяки імпресаріо, котрі працюють по іншу сторону мистецтва, мешкаючого на дотаціях.

Новаки світу, правлячого традиціями, такі як Гебріел Аструк і сер Томас Бічам (один – син рабина, інший – внук виробника запатентованих ліків), залишили свій слід, створюючи альтернативні організації, які пристосовувалися до бажання зростаючої аудиторії побачити щось нове. Космополітичні у смаках і поглядах, вони були антрепренерами, насиченими релігією високої культури, які і знайшли в російських послідовниках відображення самих себе як людей, котрі знаходяться далеко від мистецтва та від шляху, як завоювати суспільне і професійне визнання.

Дягілєвські відносини з цими незалежними бродягами музичного світу стали доброю заставою переконаності в правильному виборі напрямку для обох сторін. Для імпресаріо, на зразок Аструка і Бічама, які продюсували більшість дягілєвських сезонів в столицях Франції і Англії, гастролі трупи, яка показала можливість продюсерства в західних оперних театрах, стали фінансовою необхідністю. Бічам виявив до кінця 1910 року, коли перші 12 місяців його роботи в Ковент Гардене над постановками закінчилися, що ці спроби "повна біда", незважаючи навіть на надійний фінансовий тил. "Тепер для мене стало зрозумілим, то про що раніше я міг тільки здогадуватися, - написав Бічам, маючи за спиною багаторічний досвід в області продюсерства, - що без особливої допомоги держави або муніципалітету, приватна антреприза не може існувати на постійній основі". "Сезони приватного підприємця можуть пройти, але вони обов'язково приведуть до збитків. У випадку, якщо вам треба влаштувати сезони співаків і так далі, це просто приведе до комерційному краху, звичайно, якщо ви не мультимільйонер. Але сучасній історії не відомий факт існування мультимільйонера, що дійсно цікавиться вкладенням в музику".

4. ГЕБРІЕЛ АСТРУК ТА СЕРГІЙ ДЯГІЛЄВ

Продюсер, видавець, талановитий керівник і фундатор Театру Елісейських Полів, Гебріел Аструк знаходився на перетині Парижа і міжнародного музичного світу. Він був важливою фігурою в світі нерухомості і розваг. Його записи зберігаються в нью-йоркській Публічній бібліотеці, а також в національних архівах у Парижі. В них відтворено дивний розмах його діяльності, починаючи з 1903 року, коли його зірка засяяла в місті вогнів, і до 1913 року, коли вона ж і почала згасати від банкрутства. Його друзями були кращі співаки, композитори і імпресаріо того часу. Його музичні і театральні проекти стали історичними. У 1907 році, у Франції відбулася перша постановка "Соломії" Ріхарда Штрауса, яка принесла небачений успіх Аструку. У "Соломії" брала участь німецька трупа, а також сам композитор, який протягом всієї постановки брав