НАУКОВО-ПОШУКОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

Весільні обряди нашого села

(Нижній Вербіж)

Слід зазначити, що ті весільні обряди чи традиції різняться: майже в кожному селі є якісь більші чи менші різниці.

Коли вже хлопець і дівчина погодилися між собою і ніяких перешкод немає, щоб вони побралися, тоді вони заручаються: хлопець дає заручиновий перстень дівчині і вона тоді є вже його нареченою.

Потім хлопець висилає одного або двох старших людей (вони називаються сватами) і сам іде з ними до батьків молодої. Завдання сватів є розказати батькам молодої, чого вони прийшли. Коли батьки молодої годяться, сватів приймають, гостять, а при тім менше-більше договорюються, яке віно батьки можуть дати своїй дочці. Як уже домовилися і про згоду і про віно, тоді молода обдаровує їх рушниками.

Потім батьки молодої, якщо мало знають молодого, збираються і ідуть чи їдуть до батьків молодо­го на так звані обзорини. А після того батьки молодого й молодої їдуть до адвоката й роблять контракт, що вони дають своїм дітям.

Приготування до весілля. День перед вінчанням (шлюбом) молода з дружкою, а моло­дий з дружбою йшли по селі просити на весілля. У Михнівці був звичай мати тільки одного дружбу й одну дружку. На весілля просили родину й ближчих знайомих.

Молода з дружкою були зібрані майже так, як до шлюбу. Мали на голові вінки з барвінку, в які були вплетені квіти й колоски збіжжя. А як не було квітів зимою, то вплітали штучні квіти або тоненькі різнокольорові стяж­ки. Ззаду до вінка були причеплені довгі й ши­рокі різнокольорові стяжки, які сягали до колін.

Молода і дружка були вбрані майже подібно, з тою тільки різницею, що молода мала дещо більше стяжок на плечах і дещо грубший вінок на голові. Мали вишивані сорочки, на грудях коралі, а на шиї - понанизувані з дрібненьких і різнокольорових пацьорків нашийники чи намиста. Сорочки були з доморобленого тонень­кого полотна, яке називали повісм'яним полот­ном. Воно було тонке й дуже гарне, роблене окремо з дуже гарного прядива.

Спідниці з різних квітистих матеріялів до­сить широкого стилю. Спереду - вишита запастя й були заперізані різнокольоровою "крайкою". На ногах мали черевики. В холодний час або зимою молода і дружка зодягалися в "ґорсети" або "лейбики" без рукавів.

Молодий і дружба мали китичку і квітку з лівого боку на капелюсі чи шапці, сорочки, ви­шивані бойківським стилем. Зодягнені були у чемерки або в куповані куртки. На ногах мали черевики й портки, роблені зі свого полотна, або чоботи і райтки куповані. За поясом з лівої сто­рони була заложена хустка в різнокольоровими квітами.

Дружба мав палицю, закінчену гарною залізною сокиркою. Просити на весілля йшли день перед вінчанням - шлюбом. Молода з дружкою, а молодий з дружбою, але окремо.

Входили в хату, віталися: "Слава Ісусу Христу!", - і молода перша: "Просили Вас тато й мати, і я вас прошу прийти на весілля". Дружка: "Просить Вас молода, і я вас прошу прийти на весілля",

Молодий і дружба ходили просити день перед шлюбом, переважно вечером, і ходили зі співом. Коли входили в хату, віталися: "Слава Ісусу Христу!", - й молодий перший: "Просили Вас тато й мати, і я вас прошу прийти на весіл­ля". Дружба: "Просить Вас молодий, і я вас про­шу прийти на весілля".

Господарі дякують за запрошення і, якщо то родина або добрі приятелі молодого чи моло­дої, то ще й гостять.

Так само ввечері перед вінчанням до мо­лодої сходилися старші жінки, - так звані сваш­ки, і дівчата, які вили вінці і при тому співали різних весільних пісень - веселих і сумних - "ладкали".

Б день вінчання як у молодої, так у моло­дого збиралися гості, але в молодої було тихо, без музики.

Там вбирали молоду й приготовлялися до приходу молодого з боярами. В молодого був рух: музики грали, гостилися й збирали боярів йти чи їхати до молодої, а звідтам - до церкви.

У селі був звичай, що кожний запрошений батько родини чи хтось зі старших брали курку чи когута під пахву й приходили на весілля. Тих курок здавали й десь за стодолою: різали та приготовляли кухаркам до варіння. Вже день перед вінчанням кухарки варили теляче або свиняче м'ясо, приготовляли, щоб було готове на відповідний час.

Музика складалася головно з скрипки, баса, бубна. Часом були дві скрипки. Весільні гості молодого на чолі з боярами збиралися з музикою і йшли чи їхали фірами (залежно від того, як далеко було) до молодої.

До кожного весілля треба було мати когось, що вмів усім провадити. Такого аранжера називали старостою, і він був за все відповідальний.

Коли прийшли чи приїхали на подвір'я молодої, то там стрінула їх несподіванка, бо перед ними замкнули двері й не хотіли їх впустити в хату. І тут якраз староста мусив уживати всіх своїх філософій, щоб переконати, чого вони сюди приїхали.

Коли вже домовилися, що відчинили їм двері й молодий зі своїми боярами увійшли в хату молодої, там молодого знову стрінула несподіванка.

Молода вже була готова до шлюбу й сиділа за головним столом. Але біля неї сидів хтось з молодших братів або молодий хлопець з родини, який не хотів пустити молодого за стіл до молодої.

І знову староста мусів уживати свого вміння, щоб і тут переконати молодика, що це місце належить