Реферат на тему:

Кераміка Коломийщини.

З давніх-давен Коломия славилася гончарним мисте-цтвом: ХУІ столітті місто було визнане гончарним центром, а в XVII — коломийські гончарі вже застосовували під-поливний розпис.

Незважаючи на деяку по-дібність до косівської, коло-мийська кераміка має свої, чітко виражені особливості. Тут частіше застосовували ріжковий розпис — фляндру-вання. Для художніх виробів характерні стилізовані рослинні (вазонкові) композиції

Із невеликої кількості геометричних елементів: штрихів, кривульок, крапок і крапочок, колоподібних та спіральних ліній зеленими та темними фарбами на тонованому ясному фоні або біло-зеленими фарбами.

Експоновані тарілочки, мис-ки, поставники невідомих ко-ломийських майстрів кінця XVIII — початку XIX століт-тя захоплюють динамічністю та невимушеністю компози-цій.

На кінці XIX століття про-мислове виробництво посуду витісняє кустарне гончарство. Щоб запобігти повному зане-паду гончарства, для його відновлення і дальшого розвитку традицій народного промислу в 1876 році в Коломиї відкрили гончарну школу, що проісну-вала до 1914 року. Школа мала певні успіхи у технології керамічного виробництва та будівельне-декоративній кераміці: фасади багатьох будинків міста облицьовували кераміч-ними плитками місцевого ви-готовлення. Прикладом є кахлі на фасаді колишнього будинку гончарної школи, старого будинку пошти, теперішнього будинку офіцерів.

У вітрині експонуються ви-роби випускників цієї школи; декоративні тарілки та деталі умивальника, прикрашені сти-лізованими рослинними моти-вами. Поруч — чашка з блюд-цем, миска виконана Стані-славом Антоновичем Патковським (1880—1970), який дов-гі роки працював скульптором-реставратором у Києві. Свічник і велика ваза виконана Яном Словіцьким, та твори виконані невідомими випускниками гончарної школи.

Кінець ХІХ початок ХХ століття характеризується великим ростом капіталістичного фабричного виробництва, яке постачає ринкові металеві вироби та посуд з камяної маси. Тому поступово народне гончарство витісняється і тому в 1914 році школа перестає існувати.

В 30 х роках ХХ го століття відновлюють свою роботу окремі народні гончарі, але через важкі соціальні умови виникає дука створити керамічне обєднання “Керамік”, яке очолє КАрль Францович Санойца.

Кароль Францович Санойца

Оригінальними композиція-ми, багатим і різноманітним орнаментом відзначаються твори талановитого майстра Коломийщини Кароля Фран-та Санойци (1911 — 1945). Для декорування своїх виро-бів він використовував рослин-ний і геометричний орнамент, майстерно вплітаючи в нього зображення птахів, рибок, оленів. Основне кольорове на-вантаження — на тарілках і мисках — автор виносив на береги та-рілки, замикаючи розпис в одне ціле. Кольорова гама триколірна , він використовує вже жовтий, зелений, коричневий на білому фоні. Кароль виготов-ляв різноманітний декоративний посуд: тарілки, миски, вазочки, збанки.

Кароль Санойца вчився у Антонія Товпаша, який у свій час вчився гончарства у гончарній школі, тому й у Санойци проглядаються традиції школи в орнаментиці.

Кераміка Косова

Ліва сторона залу

Гончарним промислом здавна відоме і місто Косів. У XIX столітті тут жили і працювали талановиті гончарі Баранюки та Олекса Петрович Бахматюк, яких правда можна назвати класиками гуцуль-ської народної кераміки.

Батько і син Баранюки — Михайло (1834— 1902) та Йосип (1863—1942 ) були родом з села Москалівки (те-пер увійшло в межі Косова). Виробляли побутово-декоративний посуд і кахлі. У вітрині експонуються декоративні та-рілки, миски, поставники, роз-писані з високим смаком у традиційному гуцульському колориті. Для орнаментування майстри використовували рос-линно-геометричні та сюжетні композиції. Весь декор тарілок і мисок підпорядкований коло-вому руху, який неначе при-скорює ритм окремих елемен-тів. Центральний розпис об-рамлений однією або двома орнаментальними смугами.

Учнем Михайла Баранюка був відо-мий гончар Олекса Бахматюк (1820— 1882), чиє ім'я зустрічається в ката-логах багатьох виставок кінця XIX століття. У 1880 році на першій етнографічній виставці Галичини, яка проходила в місті Коломиї і на якій був присутній цісар Австрії Франц Йосип, Олекса Бахматюк отримав від нього золоту медаль, а також цісар закупив у нього два комплекти кахиль, які зараз зберігаються у етнографічному музеї міста Кіттзее в Австрії. Твори Бахматюка захоплюють досконалістю форм, оригінальністю і виразністю малюнка.

До його робіт належать ве-ликі миски, свічники, збанки, колачі, декоровані багатим рослинним орнаментом у по-єднанні з геометричними ма-люнками або зображенням тварин. Щоб надати найбіль-шої виразності малюнку, Бах-матюк вдався до різних деко-ративних засобів: ритмічно чергував смуги і плями, зали-шаючи білі не розписані пло-щини. Характерний елементи декору багатопелюсткова еліпсоподібна квітка, обведена хвилястою лінією.

В розписі творів Олексі Бахматюку допомагали дві його дочки Анна і Розалія

Кераміка Пістиня

права сторона залу

У середині і другій половині XIX століття у селі Пістині сформувалася своєрідна шко-ла гуцульської кераміки. Відо-мим майстром цього періоду був Дмитро Зінтюк (Зондюк?), роботи якого відзнача-лися вмілим використанням жанрових сцен. Він виготов-ляв миски, збанки, глечики, на яких переважає зображен-ня птахів, звірів, вершників. У розписі експонованих виробів переважають яскраво-жов-та та зелена фарби. Творчій манері майстра властиві ескізний характер, умовність в ра-курсах і пропорціях.

Продовжувачем кращих ху-дожніх традицій в кераміці і Косова був Петро Григорович Кошак (1864 — 1940), випускник Коломийської гончарної школи. Уродженець Косова (колишнього села Москалівки), який все своє життя пра-цював в селі Пістині.

Спочатку Кошак робив про-стий посуд для ринку, потім почав прикрашати його орна-ментом.

Щоб добитися незалеж-ності і власної майстерні, Кошак три з половиною роки вчиться в Коло-мийській гончарній школі.

Серед його робіт з'явилися на той час незвичні сувенірні ви-роби , що привертали увагу художників і туристів: вази і вазочки з двома руч-ками, сільнички, збаночки то-що, форма та декор яких були чужим, запозиченим для ке-раміки.

У творчості Кошака чітко прослідковуються три напрямки: спочатку він наслідував Бахматюка, потім захопився геометризацією і лише