У 1772 році після першого поділу Польщі, покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста. Від Коломиї відійшли села, податки з яких зона використовувала на власні потреби. Згодом Коломия була адміністративне віднесена до Станіславівської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. До 400-річної полонізації додався новий, австро-німецький вплив, і на околицях міста стали виникати німецькі колонії. Згодом у Коломиї уряд будує шість військових казарм і порохові склади. У місті концентрується велика кількість війська, діє до 70 карних загонів для боротьби проти народних виступів. У 1811 створюється Коломийська округа, межі якої збіглися з межами колишнього повіту.

Перехід під австро-німецький протекторат був для Галичини (в тому числі і для Коломиї) вигідним з кількох причин. По-перше, невдовзі почали впроваджувати реформи з підняття економіки краю, зароджуватися акціонерні та приватні підприємства, перші місцеві видобувні, лісопильні та цегляні промисли. Особливий етап у розвитку Коломиї почався після вступу в дію у 1866 році залізничного сполучення, а також залізничних гілок місцевого значення. По-друге, цей період започаткував національне відродження на Коломийщині. У 1830 році серед передової коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальність потреби відродження української мови, культури, народних традицій, звичаїв. Цьому особливо сприяли погляди М.Шашкевича, Я.Головацького, І.Вагилевича, авторів збірки "Русалка Дністрова" (1837 рік), ідеї якої знаходили в Коломиї найпалкіших прихильників і однодумців. Той період заклав основи громадсько-політичних і культурно-мистецьких традицій у Коломиї, започаткував зародження першого в Галичині театру (1848 рік) ї читальні (1848 рік]. Скасування панщини в Австрії (1848 рік) сформувало в Коломиї національно-патріотичне середовище - Коломийську окружну Руську раду на чолі з педагогом і першим меценатом М.Верещинським.

У 1864 році в Коломиї була відкрита друкарня М.БІлоуса, в 1865 році стала виходити перша газета "Голос народний", а в 1867 році започатковане книговидання. Після тривалого домагання у 1861 році відкрили гімназію, в 1875 році -гончарну школу, в 1894 році - школу деревного промислу та кілька загальних початкових шкіл. У 1875 році українці закріпили тут філію Товариства "Просвіта1', а в 1895 році -"Коломийський Боян". У ХІХ столітті місто дало дорогу багатьом поетам, письменникам, публіцистам, художникам, артистам, композиторам, співакам. Вони і вивели згодом Коломию на рівень визначного культурно-освітнього та мистецького центру Галичини.

Початок XX століття знаменував вагомий поштовх до національного відродження. Б Коломиї з ініціативи отця Йосафата Кобринського будується Народний дім, відкривається українська державна гімназія (директор Софрон Недільський), влаштовуються Січові свята, у травні 1914 року відкривають

пам'ятник Тарасові Шевченку.

Новим нещастям для Коломиї стала Перша світова війна, яка принесла у місто розруху, голод, людські жертви. Російські війська, які 15 вересня 1914 року захопили Коломию, одразу ж зруйнували пам'ятник Т.Шевченку, заборонили видання українських газет, журналів, книг, закрили всі бібліотеки й книгарні. На околицях міста точилися важкі й тривалі бої, і Коломия тричі переходила з руку руки.

Коли у Львові 1 листопада 1918 року проголосили Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР), то одночасно українські військові захопили владу і в Коломиї. У місті почала діяти Старшинська школа, було сформовано Гуцульський курінь, 24-й полк ім. гетьмана Петра Дорошенка, 36-й полк ім. гетьмана Івана Мазепи, кінну сотню ім. Юрія Федьковича, які влилися до УГА. Згодом поляки, порушивши угоду з Антантою щодо 100-тисячної армії Галлера, яку надіслали з Франції спеціально для боротьби з більшовиками, використали її проти УГА, прорвали фронт і повалили ЗУНР. 24 травня ! 919 року до Коломиї несподівано увірвалися румуни, а 19 серпня 1919 року знову вступили поляки, які вже на довгих 20 років заволоділи і Коломиєю, і Галичиною.

Упродовж 1919-1939 років громадсько-політичне життя в місті було досить активним. У Коломиї працюють "Маслосоюз", "Народна торгівля", "Покутський союз", "Центробанк", "Покутський господар" І місто стає другим після Львова центром Галичини, діють українські партії, товариства, громадські організації; виходять до 50-и українських газет, з'являються сотні книжок, брошур, листівок і плакатів. У Коломиї була започаткована перша українська енциклопедія "УСЕ" в 3-х томах, створений музей Гуцульщини.

У 1939-1941 роках з приходом Червоної армії у житті коломийців відбулися не лише докорінні соціальні зміни, але й політичні. Сталінський режим, проводячи широкомасштабний наступ проти всього українського національно-патріотачного життя, заарештовував сотні провідних українців міста й околиць, яких або засудили, або знищили, а їхні родини вивезли до Сибіру. Зазнали переслідувань представники польської, німецької та єврейської меншин.

Під час німецької окупації (1941-1944 р.р.] місто знемагало від постійних облав і розстрілів. Чимало українських патріотів і єврейського населення було жорстоко знищено, третина Коломиї спалена. 28 березня 1944 року радянські війська без особливих боїв звільнили Коломию від німецьких окупантів. Місто поступово піднімалося з руїни, поверталося до життя. Але знову сталінська система далася взнаки і значну частину місцевої інтелігенції енкаведисти заарештували, а їхні родини вивезли до Сибіру. Особливо постраждала греко-католицька церква. У Коломиї та навколишніх селах діяла широка мережа підпільної ОУН,