Вплив античної культури на творчість європейських митців та філософів

Зміст.

Вступ.

Давньогрецька культура (під впливом якої розвива-лася й культура римська) справила великий вплив на роз-виток культури світової. Греки були першовідкривачами в різних галузях науки, техніки, мистецтва.

Не випадково наша наукова і мистецтвознавча термі-нологія великою мірою бере початок у старогрецькій мові.

В різноманітних формах грецької філософії вже є в зародку майже всі пізніші ти-пи світоглядів. Те ж саме можна сказати про грецьку літе-ратуру, де вже існували ледь не всі, відомі в нові часи, жанри і форми. Письменники й нині користуються фор-мами, що їх людство успадкувало від греків. Зрозумі-ло, це не означає, що митці нового часу механічно наслі-дують греків, Вони прийняли естафету і понесли її далі.

Чотири головні етапи розвитку давньогрецької літера-тури — архаїчний, класичний, елліністичний і римський — відповідають чотирьом основним періодам розвитку дав-ньогрецького суспільства.

Поезія, що постала у надрах первіснообщинного су-спільства і розвивалась у часи його занепаду та створення рабовласницької держави, сьогодні, у XX ст., знову ви-кликає жвавий і стійкий інтерес. З глибини тисячоліть дійшли до нас давньогрецькі міфи.

Людина вперше усвідомлює себе у міфах. У поетичній скарбниці народів світу збереглися численні давньогрець-кі міфи. Міф по-грецькому означає слово. Про що во-но — це слово? Про Всесвіт, явища природи, стосунки між людьми, історичні події, славетних героїв... Міфи відбива-ли релігійні погляди еллінів, передували космографії та історії.

За часів родового ладу, коли панував міфологічний сві-тогляд, події, про які розповідали міфи, не сприймались як фантастичні чи казкові. У Давній Елладі міф відрізня-ли від казки. Казками бавили дітей, до міфів ставилися серйозно. На перших щаблях цивілізації міфологія поєд-нувала в собі філософію, етику, історію, але найбільше була близька до поезії. Поетичні образи стародавніх мі-фів увійшли до арсеналу світового мистецтва і широко вживаються в побуті — від назв планет і кораблів до кри-латих висловів ахіллесова п'ята, муки Тантала тощо.

Людина, прагнучи збагнути незрозуміле, часто тлума-чить невідоме за аналогією до знайомих фактів. У грець-ких міфах численний рід богів порядкує у світі. Родинні стосунки первісного колективу давні греки переносять на природу. Такими категоріями передусім оперує «Космо-гонія» (міфи про походження Всесвіту), як і «Теогонія» (міфи про походження богів).

Міфи складалися протягом тисячоліть. У них можна знайти нашарування різних епох: віру в перевертнів, де-монів, фетишизм (обожнювання речей), анімізм (тобто віру в те, що всіма явищами природи порядкують духи) тощо. Еволюціонував міфологічний світогляд — міфи за-знавали змін.

Mіфи — продукт колективної творчості багатьох поко-лінь, вони постійно трансформувались. Аналізуючи мі-фи, можна бачити, як розвивалося суспільство. Міфи свід-чать про такі істотні зміни у житті людства, як заміна матріархату патріархатом.

Міфи віддзеркалюють розвиток цивілізації. У них час-то засуджується людожерство. Раніше богам приносили в жертву дітей. Агамемнон зарізав свою дочку на жертву богині Артеміді. Час вносить корективи в цей епізод: у піз-ніших варіантах міфа дівчину на жертовному вівтарі в останню мить замінюють ланню. Цивілізація раз у раз підіймалась на вищі щаблі.

В цій роботі зроблено спробу прослідити, яке значення мають "діонісійське" та "аполонівське" начала на розвиток мислення європейських митців, та філософів ХІХ - ХХ ст., зокрема Ф. Ніцше, В. Іванова, А. Блока та ін.

1. Вплив античної культури на творчість європейських митців та філософів.

У 1764 p. було надруковано «Історію стародавнього мистецтва» німецького вченого Вінкельмана, який прого-лосив античне мистецтво взірцем прекрасного. Вінкельман орієнтувався на еллінське мистецтво класичної доби, яко-му, на його думку, притаманні гармонія, доцільність, яс-ність та благородна простота. Погляди Віпкельмана знай-шли відгук у творчості багатьох німецьких поетів, зокрема у Шіллера та Гете. На своєрідному зіткненні античної та християнської міфології побудована друга частина «Фа-уста» Гете. Чимало балад на сюжети грецьких міфів на-писав Шіллер, який у кінці життя прийшов до висновку: світ урятує краса. Ця теза вразила душу молодого Достоєвського, який, щоправда, на відміну від Шіллера, не пов'язував ідеал краси з античним мистецтвом, але Гліб Успенський — пов'язав: він написав оповідання «Випря-мила» — про потрясіння, яке пережив пригнічений злид-нями та невдачами вчитель, що приїздить з Росії у Париж, де у Луврському музеї побачив статую Венери Мілоської.

Генріх Гейне, ігноруючи те, що у Давній Греції існували культи хтонічних богів — володарів царства мерт-вих, передусім наголошував на життєрадісному еллінсь-кому світосприйманні. Жартуючи, він казав, що сонце-сяйні боги Давньої Еллади за доби панування християн-ської релігії змушені жити у вигнанні. Він вважав, що русалки, лісовики, домовики ведуть свое походження від античних богів та боженят, яких отці церкви оголосили нечистою силою (такої ж думки був Анатоль Франс). Переосмислюючи античні міфи, Гейне, як і Гете, обстою-вав право людини на земне щастя і повноту життя («На-речена з Корінфу» Гете, «Тангейзер» Гейне). На думку Гейне, подолання християнського аскетизму — необхід-ний крок для соціального визволення.

У другій половині XIX — на початку XX ст. з'явились теоретики мистецтва, які, на відміну від Вінкельмана, від-давали перевагу грецькій архаїці перед шедеврами кла-сичної доби. Вони закликали шукати в міфах первісне ядро, в мистецтві цінували ірраціональне і зіставляли Аполлона та Діоніса, з ім'ям яких пов'язували протилеж-не світосприймання та творчу методу. Ці теорії розробляв Ніцше. З'явилися тер-міни: аполлонівське начало, діонісійське начало. Такі поняття, як світлий розум, урівноважена вдача, бездо-ганність і довершеність, пов'язували з аполлонівським на-чалом. Діоніс, проголошений антиподом Аполлона, в усьому протистояв йому. Художників відповідно поділяли на тих, хто прагнув