Трагедія є абстракція; замовчуючи, вона' відволікається від канонічної структури, що служить віднині лише рамкою. Але абстракція не тільки відволікається. Відволікаючись від неістот-ного, вона конструює новий об'єкт; вважаючи довжину, товщину тощо неістотними, ми створюємо точку, що живе віднині власним життям. Відбувається відкриття.

Те, що служило шляхом до трагедії, в тому числі первісна дика жорстокість, залишається позаду, оплакана, осміяна і забута, зберігши тільки форму і стуктуру первісної дії.

3. Міфотворність та філософія символізму.

Символізм, особливо в Росії початку століття, зробив спробу такого загальнокультурного тлумачення, і тим цікавіший його негативний досвід. Пов'язаність символістської концепції із містико-теософською та антропософською міфотворчістю внесла до-вільні суб'єктивні елементи в культурне тлумачення трагедії Хрис-та і істотно обмежила можливості символістського аналізу.

З усіх письменників-символістів найвидатнішими мислителями були Андрій Бєлий, Вячеслав Іванов і Олександр Блок. В філософії та естетиці Блока настанови символізму видно виразніше.

Блок формулює філософію надісторичного часу-простору, характену саме для міфологічної свідомості. «Є ніби два часи, два простори; один — історичний, календарний, другий — нечислимий, музичний, — пише він. — Тільки перший час і перший простір незмінно присутній в цивілізованій свідомості; в другому ми живемо тоді, коли почуваємо свою близькість до природи, коли віддаємося музичній хвилі, що виходить із світового ор-кестру. Нам не треба жодної рівноваги сил для того, щоб жити в днях, місяцях і роках; ця непотрібність затрати творчості швидко низводить більшість цивілізованих людей на ступінь обивателів світу. Але нам необхідна рівновага, щоб бути близь-кими до музичної сутності світу — до природи, до стихії; нам потрібні для цього передусім влаштоване тіло і влаштований дух, бо світову музику можна тільки почути всім тілом і духом разом. Втрата рівноваги тілесної і духовної неминуче позбавляє нас музичного слуху, позбавляє нас можливості виходити з кален-дарного часу, з миготіння історичних днів і років, яке нічого не говорить про світ, — в той, інший, нечислимий час».

У Блока — дві поезії, два ряди поетичних образів: один для «календарного» світу, другий для «нечислимого». Світ «днів» пишеться з величезним мистецтвом побутописання і з мінімумом стандартних засобів (пор. відоме: «Ночь, улица, фонарь, апте-ка,/Бессмысленный и тусклый свет./Живи еще хоть четверть века — /Все будет так. Исхода нет./Умрешь — начнешь опять сначала,/И повторится все, как встарь:/Ночь, ледяная гладь канала,/Аптека, улица, фонарь»). Це був би метонімічний ряд, що відтворює петербургський міський краєвид, — якби не циклічна структура, не повернення, що власне і надає поетичного сенсу віршові.

Домінуючі засоби для вираження відчуття буденності — тема сутінок, імли, така природна для петербуржця. Частівочно-пісенне в поемі «Дванадцять», що в ньому Дем'ян Бєдний побачив «нерозвинений зародок» «нової революційної мови», зустрічається у Блока і раніше і відноситься саме до світу календарного. Найбільш метафізичний образ сутінкового світу буднів — сніг-смерть і тиша: «все бытие и сущее застыло / в великой. непрестанной тишине». Образи, що відносяться до «нечислимого часу», туманніші і менш стандартні. Зірниці — язики полум'я — небесна блакить — вогняні круги, що змикаються в символ безконечності — Прекрасна Дама — Русь-дружина... А головне тут навіть — не зорові образи, а те, що Блок чув, «музика», — і насамеред тема вітру, що теж іде від гоголівської «тройки». Прислухаючись до вітру Русі-тройки, Блок ясно чув, що «звенит тоской острожной /глухая песня ямщика».

Вот он — ветер,

Звенящий тоскою острожной.

Це було передчуття, а потім настало констатуюче «закрывайте этажи, нынче будут грабежи!» На фоні того ж пронизливо-три-вожного: «Ветер, ветер / на всем Божьем свете».

Образність Вяч.Іванова складніша і багатша, але вона йде від розуму, від світової культури більше, ніж від серця, чому й потребує постійних роз'яснень та коментарів. В будівництво художнього світу Іванова включена як простір вся духовна Європа. Сам Іванов посилався на вислів В.Соловйова про ідеї як систему дзеркал: щоб зняти перекручення, неминуче при дзеркальному відобра-женні, необхідне, за Соловйовим, друге дзеркало. Іванов говорить про безліч дзеркал, і ця переплетеність знаків і смислів творить символічний світ краси: «Я — на дне своих зеркал».

Блока і Іванова початку століття споріднює відчуття мит-тєвості, що криє вищий смисл буття. Перенесена в «нечислимий час» і осмислена-відчута в його категоріях-образах-символах, миттєвість і минущість стає трагедією, вихід із якої можливий тільки через жертву і смерть. Але якщо Блок чує неминучість жертви в музиці вітру, що дзвенить острожною тугою, то Іванов жертву, умирання і воскресання розуміє ширше- В статті «Спис Афіни» він писав: «Я стаю: отже не єсьм. Життя в часі — умирання. Життя — ланцюг моїх двійників, що заперечують, умертвлюють один одного. Де я? Ось питання, що його ставить давнє і віще «Пізнай самого себе», начертане на дельфійському храмі поруч з іншим таємничим реченням «Ти єси» (Іванов 1904, с.52). Трагічне для Фауста прагнення зупинити миттєвість повторює кожна людина кожну мить, коли запитує себе: «хто я?» — бо становлення і означає, що людина вмирає (приноситься в жертву) кожну мить. І вона мусить виходити в «нечислимий час», в діонісійський порив, що зливає її через хаос з вищими силами. Так людина і вмирає, і воскресає все своє життя.

Філософія символізму, що творилася Андреем Бєлим під впливом Володимир Соловйова, але самостійно і з ранньої юності, виявила дивовижну спорідненість із антропософським вченням Рудольфа Штайнера, що з ним познайомився Бєлий тільки