Форми поведінки, що можуть бути виявлені в усіх або практично в усіх культурах, називаються культурними універсаліями. Мова, заборона інцесту, інституція шлюбу, родина, релігія і влас-ність — головні типи культурних універсалій, але з огляду змісту цих загальних категорій в різних суспільствах існує чимало ва-ріацій у цінностях та моделях поведінки.

Ми засвоюємо характеристики своєї культури через процес соці-алізації. Соціалізація — це процес, у якому, через контакт із іншими людьми, безпорадне немовля поступово перетворюється на здатне усвідомлювати себе й наділене знаннями людське ство-ріння, обізнане з особливостями даної культури.

Праці Зіґмунда Фройда побудовані на припущенні, що мала ди-тина перетворюється на самостійне створіння лише тоді, коли вона навчається зрівноважувати вимоги середовища з наполег-ливими жаданнями, що виникають несвідомо. Наша спромож-ність самоусвідомлюватися побудована на болючому приборканні несвідомих спонук.

Згідно з поглядами Дж. Г. Міда, дитина досягає розуміння того, що вона є окремою дійовою особою, спостерігаючи, як інші пово-дяться з нею певним чином у певний спосіб. На пізнішому етапі, беручи участь у організованих іграх, вивчаючи правила гри, дитина починає розуміти «узагальненого іншого», тобто засвоює загальні цінності та культурні стандарти.

Культурна спадщина це фундамент не тільки народу, але й в більшій мірі, власне, людей які соціалізувалися в даному етносі. Культура індивідуальності визначає подальшу долю її носія, власне вона є невіддільною від людини та призначена для культурного репродукування людини та людиною. Саме ця органічна єдність культури та свідомості людини дає змогу говорити про соціально значущу особистість.

Література

1. ИонинЛ.Г. Оспования социокультурного анализа. — М., 1995.

2. Иомт Л.Г. Консервативная геополитика й прогрессивная глобалистика // Социологические исследованпя. — 1998. — № 10.

3. ГуревичАЯ. Категории средневековой культуры. —М., 1972. — С. 198.

4. Ма-ихейм К. Диагноз нашего времени. — М., 1993. — С. 608.

5. Саенко Ю. Соціальне почуття чорнобильських потерпілих і соціальні ризики // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1998. — № 4-5.

6. Маковій Гарафина. Затоптаний цвіт // Неопалима купина. — 1993,,— № 2. — С.73.

7. Хейзгінга Й. Homo Sapiens. - М„ 1992. - С. 72.

8. Лобковиц Н. Христианство й культура// Вопросьі философии. — 1993. — № 3. — С. 72.

9. Вебер М. Протестантська етика та дух капіталізму. — К., 1994.

10. Рильке Р.М. Письмо к Витольду фон Гулевичу.

11. Штомпка П. Социология социальньїх изменений. — М., 1996. — С. 306.

12. Яковенко И.Г. Свежий взгляд на историю // Общественные науки й совре-менность.- 1999.- №1.-С. 111.

13. Лукьянец В.С. Постмодернистское мышление — мышление XXI века? — К., 1995. — С. 244.

14. Ною В. Мап апа Зирегтап. - Ь, 1952, - Р.149.

15. Пригожий Й. Философня нестабильности // Вопросн философии. — 1991. — № 6. - С. 46-52.

16. Князева Е., Курдюмов С.П. Закони зволюции в самоорганизационньїх сложннх системах. — М., 1994.

17. Василькова В.В. Порядок п хаос в развитии социальных систем. — СПб., 1999.

18. Янч Е. Самоорганизующаяся Вселенная // Общественные науки й современность.- 1999,-№ 1.