Основна частина. Зрозуміло, що це найбільш навантажена і об'ємна частика виступу. Адже тут йтиметься про ту інформацію про ту ідею, яку в розгорнутому вигляді вам доведеться донести до слухачів, надихнути їх на прийняття якогось рішення. В основній частині промови дають юридичні, економічні, політичні, конкретні наукові визначення, наводять усілякі порівняння посилання на авторитети, статистичні дані. Тут також можна використати різноманітні наочні посібники тощо. Від вашої ерудиції, від продуманості змісту лекції, від послідовності та аргументованості у викладенні матеріалу й залежатиме врешті-решт ваш успіх і успіх вашої справи.

Завершення. Це також важлива частина виступу. Над тим, як він закінчить свій виступ, повинен замислитись кожен промовець. Останні фрази виступу краще вивчити напам'ять. Ви можете допустити якісь незначні помилки в основній частині висту-пу, особливо якщо ви намагаєтесь без потреби не користува-тися написаним текстом. Але в заключній частині виступу, коли ви резюмуєте основні положення вашої промови чи закликаєте до дії (якщо цей заклик має сенс у виступі), коли ви щиро робите комплімент на адресу зібрання або колекти-ву чи хочете завершити виступ якимось жартом, вам зовсім не до лиця припуститись якоїсь недоречності або схибити.

Навіщо треба робити узагальнення-висновки сказано-го? Через те, що навіть у короткому виступі, який триває 5-10 хвилин, доповідач може зачепити таку кількість питань, що слухачі будуть не в змозі їх усі охопити наприкінці висту-пу. Тому бажано узагальнити зміст свого виступу, «розпо-вісти слухачам, про що все ж таки ви їм розповідали».

Гумористична кінцівка також може допомогти тому, щоб у пам'яті ваших слухачів залишилось якомога більше із ска-заного вами. Досить влучною може бути поетична кінцівка. Таким чином, для успішного виступу в аудиторії важли-во підготувати добрий початок та добре завершення і зроби-ти так, щоб вони були пов'язані одне з одним.

Слід мати на увазі, що неприпустимо завершувати вис-туп фразою типу: «Ну от приблизно все, що я хотів вам ска-зати. На цьому я і закінчу». Закінчуйте промову, але не кажіть про те, що ви закінчуєте. Слухачі зрозуміють це і без вас.

І завжди завершуйте свій виступ раніше, ніж ваші слу-хачі цього захочуть, пропонують досвідчені оратори.

ЕЛОКУЦІЯ (лат. висловлюсь, викладаю) безпосередній зміст викладу матеріалу, виступ перед аудиторією.

Оратор, який ставить перед собою мету — виступити пе-ред певною аудиторією, — звісно, насамперед повинен виз-начити найбільш прийнятну у даний момент для даної ауди-торії тему. А маючи на меті виступити ще й цікаво і захоплю-юче, оратор повинен вчинити і певні конкретні кроки у цьому напрямку, до яких належить віднести: підбір доцільних мов-них засобів, граматичну правильність, ясність думки, до-вершеність висловлення.

Вимога граматичної правильності, якій підлягає мова виступу, — слушна. Але тут слід ураховувати, що з промовою виступа-ють найчастіше без заучування напам'ять. Оратора часто не залишає відчуття непев-ності, доки він не буде твердо знати, що мова його граматич-но правильна. Інакше замість того, щоб зосередитись на змісті промови, доведеться зосереджуватися на словах.

Ясність думки і довершеність висловлення також важ-ливі. Коли ви говорите про прості предмети або про речі широко вживані, намагайтесь користуватися термінами, які найбільше для цього підходять. Часто ( в захваті від власної поважності) оратор не слідкує за конкретністю своєї мови. Що означає, наприклад, вислів: «Утікачі дуже швидко неслися автобаном, і вітер свистів у них у вухах»? Майже нічого. А от вислів: «Вони мчали автобаном зі швидкістю 160 кілометрів на годину» мало кого залишить байдужим. І про вітер, який свистів у вуха не треба згадувати. Краще, щоб у вашому виступі землетрус був не просто «сильний», а силою у 6,5 бала...

ПРЯМІ ТАКТИКИ МОВНОГО ВПЛИВУ можна визначити як тактики відкритого типу. Важливим показником цієї тактики є її незмінюваність. Прямі значення мовних одиниць не підлягають варіюванню. Такий, наприклад, заклик: «Зробимо Суми зразково чистим містом!»

Зважте ще й на те, що існує велика кількість «вагомих» слів, які завдяки певним асоціаціям викликають приємні чи неприємні відчуття (наприклад, такі слова, як «пришелепкуватий», «розбухнути», «віддячити»). Привабливість прямого («доброякісного») повідомлення визначається ступенем довіри, який виявляє той, хто слухає, до того, хто говорить. Прямі мовні тактики не вступа-ють у конфлікт з критерієм щирості, хоча рівень їх ефектив-ності завжди підлягає сумніву. Співрозмовнику мало коли по-добається, якщо його відверто до чогось примушують. Так, дослідження в галузі реклами свідчать, що людям не подо-бається, коли їм говорять: «зберігайте (гроші в Ощадбан-ку)», «запитуйте (в аптеках міста)», «купуйте (тільки у нас)». У людей виникає лише почуття роздратування через те, що їх примушують робити те, що потрібно комусь.

НЕПРЯМІ ТАКТИКИ МОВНОГО ВПЛИВУ. Загальний принцип побудови непрямої тактики мовного впливу ба-зується на тому, що фактично будь-яка непряма тактика пропонує слухачеві певну загадку — більшої чи меншої складності. Якщо слухач (читач) розгадає цю шараду, то отримає пев-ну уяву не тільки про зміст повідомлення, а ще й про моти-ви того, чому повідомлення побудоване саме так, непрямо. Непряма тактика мовного впливу містить у собі