Рання Візантія стала носієм головної ідеї середньовіччя — ідеї єдності християнської церкви та «християнської імперії».

Духовне життя ранньої Візантії складалося непросто: вона ще не позбулася впливу античних уявлень, але вже відбувається процес переходу до християнства. Постійно присутнім у всіх сферах є дивовижне переплетіння язичницької міфології з християнською містикою. Одночасно особливий імпульс одержує нова культура. З'являються згодом геніальні мислителі, поети й письменники Це відбувається завдяки тому, що їхня індивідуальність ще не розчинилася в церковно-догматичному мисленні.

Зміни торкнулися і сфери образотворчого мистецтва й естетичних поглядів. Візантійська естетика враховувала всі основні ідеї духовної культури Візантії Багато в-чому вона була схожа з античними поглядами, однак намагалася їх переосмислити в дусі християнської ідеології. Візантійська естетика віддавала перевагу спіритуалізму. Вона поклонялася духовному, а не тілесному, хоча все-таки намагалася зняти конфлікт між духовним і тілесним. Велику роль у становленні естетичної свідомості візантійців відіграло осмислення світу як прекрасного Божого створіння. Тому краса природна цінувалася набагато вище, ніж та, що була створена руками людини.

Візантійське мистецтво органічно поєднало в собі елліністичний і східно-християнський напрямки. Ранній період візантійського мистецтва був відомий як своєрідне злиття рафінованої платонічності й неземної чуттєвості пізньоантичного імпресіонізму з грубуватою експресивністю мистецтва Сходу. Еллінізм протягом довгого часу переважав у мистецтві. Завдяки йому візантійські художники могли створювати свої кращі твори, що характеризуються правильністю пропорцій, витонченістю форм й інших особливостей. Еллінізму не вдалося протистояти Сходу, що владно намагався впливати на Візантію в перші століття її існування. Ця епоха характеризується впливом на візантійське мистецтво маг лазійських, іранських, єгипетських, сирійських художніх традицій.

IV—V ст. стали часом впливу у Візантії пізньоантичних традицій. Відомо, що антична класика була проникнута умиротвореним монізмом, античне мистецтво не було знайоме з боротьбою тіла й духу. Швидше навпаки, естетичний ідеал Для античності — це гармонія духу й тіла. А от пізньоантична художня творчість наскрізь пронизана трагічним конфліктом духу й плоті.

На зміну моністичній гармонії приходить зіткнення протилежних начал. Пізніше візантійському мистецтву вдалося подолати конфлікт духу й тіла. Йому на зміну прийшла спокійна споглядальність, що намагалася повести людину від суєтного світу в надчуттєвий світ чистого духу. Доводилося, що духовний початок набагато важливіший і сильніший, ніж груба фізична оболонка, а отже, дух сильніший за тілесне начало. Відтепер головним естетичним завданням візантійського мистецтва є бажання художника втілити в художньому образі трансцендентну ідею.

VI—VII ст. стали часом, коли візантійські художники змогли осмислити ці різноманітні впливи й у зв'язку із цим навіть створити свій неповторний стиль у мистецтві. Саме в цей час Константинополь стає відомим художнім центром середньовічного світу. Не відстають від нього й Равенна, Рим, Нікея, Фессалоніка, що теж сягають значних висот у новій течії в мистецтві.

Чим же був викликаний такий небувалий розквіт візантійського мистецтва? У цей період продовжується зміцнення могутності імперії. Це час правління Юстиніана. Константинополь стає гарнішим і могутнішим завдяки споруджуваним чудовим палацам і храмам. У 30-і роки VI ст. у Візантії був збудований неперевершений храм Св. Софії — перший із храмів, у якому верх був увінчаний куполом. Уперше в ньому була втілена ідея центричного храму; він був оброблений мармуровою плиткою, золотом, мав безліч предметів, зроблених із золота й дорогоцінного каміння. Навколо знаходилися запалені лампади. Усе це допомагало створити ілюзію безмірності простору собору. Завдяки цьому храм завжди був основною святинею Візантії.

Ще один геніальний витвір візантійської архітектури був побудований у Равенні. Це церква Св.Віталія — надзвичайно красива й вишукана. Незвичайну славу цій церкві принесли мозаїки. Вони мають не тільки церковний, але й світський характер. Там є зображення імператора Юстиніана й імператриці Феодори, їхньої свити. Що дивно, портрети мозаїчних імператорів схожі на оригінали. А сама колірна гамма цих мозаїк створює враження повнокровної яскравості й свіжості.

VI—VII ст. стають часом кристалізації типового візантійського образу, що очищається від зовнішніх впливів. Його фундаментом є нове мистецтво, в основі якого знаходиться досвід майстрів Заходу й Сходу. Нове мистецтво в результаті почало відповідати спіритуалістичним ідеалам середньовічного суспільства.

В архітектурі виникають різні напрямки й школи. У Константинополі була чудова школа, у якої була неперевершеною якість виконання, різноплановість і артистизм, насиченість кольорів і фарб. Найбільш вдалим і досконалим шедевром цієї школи стала мозаїка в куполі церкви Успіння в Нікеї.

Що стосується інших напрямків у мистецтві ранньої Візантії, то чимраз помітнішою стає відмова майстрів від наслідування античності. Це можна простежити, розглядаючи мозаїки Равенни, Синаю, Фессалоніків, Кіпру, Паренцо. У цих зразках відчувається аскетизм, зникають емоції, хоча духовність надзвичайно розвинута.

Візантія перетворює церковне богослужіння на щось подібне до пишної містерії. Можна уявити собі склепіння візантійських храмів, освітлених незліченними свічками й лампадами. Вони опромінюють своїм казковим світлом різнобарвні мозаїки, у темряві проступають лики ікон. Можна побачити освітлені світлом лампад і свічок мармурові колонади, а також прекрасне дорогоцінне майно. Церква припускала, що така пишнота повинна перевершити античне театральне дійство, повинна показати, наскільки воно краще, ніж безглузді веселощі мімів і суєтне хвилювання циркових вистав.

Прикладне мистецтво Візантії менш помітно відбивало становлення середньовічного світогляду, ніж, наприклад, архітектура й живопис. Як і раніше, прикладне мистецтво орієнтувалося на зразки античності, наслідуючи їх як у формі, так і в образах. Однак і сюди, хоча й більш повільно, проникав вплив традицій східних народів. Тут варварський світ намагався впливати на становлення мистецтва.

Візантійська цивілізація дуже цінувала музику. У ній мало