У цей час естетика постійно орієнтувалася на античні критерії прекрасного Знову відродилася зацікавленість фізичною красою людського тіла: світське мистецтво звернуло увагу на еротизм. Відродилася також теорія символізму, особливо концепція алегорії. Садово-паркове мистецтво знову розцвіло. Драматичне мистецтво теж одержало нові імпульси; у той період йому почали присвячуватися спеціальні праці.

VIII—ХН ст. стали для Візантії часом найвищого розквіту естетичної думки, шо вплинула на художню естетику багатьох інших країн Європи й Азії

У VII—IX ст. сильно відчували кризу, особливо це стосувалося образотворчого мистецтва. Воно гостріше за інших відчувало на собі вплив іконоборства Лише після перемоги іконошанування, у 843 p., відновився розвиток найбільш масових, релігійних видів образотворчого мистецтва, до числа яких належали іконопис і фресковий живопис. Особливістю нового етапу було те, шо античний живопис почав впливати на розвиток образотворчого мистецтва, відбувалося становлення нового іконографічного канону, шо диктував стійкі норми щодо обраного сюжету, співвідношення зображуваних фігур, їхніх поз, підбору фарб і т. д. Це протиріччя стало причиною народження нового стилю, якого будуть надалі дотримуватися візантійські художники. Однак це було не єдине нововведення. У зв'язку зі створенням мальовничого трафарету посилилася стилізація намагалися передати через зоровий образ не стільки людську подобу, скільки релігійну ідею, що й була закладена в цьому образі

У цей період особливого розквіту набуває мистецтво кольорового мозаїчного зображення. Здійснюється й реставрація старих пам'яток культури, наприклад храму Св. Софії. Усе це відбувається в IX—XI ст. Одночасно виникають в архітектурі й нові сюжети, у яких виражалася ідея єдності держави та церкви

IX—X ст. стають часом збагачення й ускладнення декору рукописів Книжкові мініатюри й орнамент стали багатшими й різноманітнішими. Розквіт книжкової мініатюри припадає на XI—XII ст.. що збігається з розквітом константинопольської школи майстрів у цій області мистецтва. Значну роль у живописі загалом у цю епоху почали відігравати столичні школи, шо характеризувалися дивовижною досконалістю техніки й смаку.

У VII—VIII ст. у храмовому будівництві Візантії й країнах візантійського культурного кола панувала хрестово-купольна композиція, шо виникла ще в VI ст її характерною рисою було досить невиразне зовнішнє оформлення. УIX—X ст під час поширення нового архітектурного стилю великого значення набув декор фасаду. Він виник завдяки розквіту міст, посиленню суспільної ролі церкви, зміні соціального змісту самої концепції сакральної архітектури загалом і храмового будівництва зокрема (храм як образ світу). З'явилася безліч нових храмів, збільшилося число монастирів, хоча вони й були невеликих розмірів

Крім зміни декоративного оформлення будинків, почали оновлюватися й архітектурні форми, сама композиція будівель. Зросло значення вертикальних ліній і членувань фасаду, що змінило й силует храму. Будівельники чимраз частіше використовували візерункову цегельну кладку.

У ряді локальних шкіл також можна було помітити прояв рис нового архітектурного стилю. Греція в X—XII ст. славилася збереженням певної архаїчності архітектурних форм (нерозчленованість площини фасаду, традиційні Форми невеликих храмів) із подальшим розвитком і зростанням впливу нового стилю Тут помітним t підвищений інтерес до використання цегельного декору й поліхромної пластики

VIII—XII ст стали початком формування спеціального музично-поетичного церковного мистецтва Тепер фольклорна музика не мала такого впливу на музику церковну, а раніше її мелодії були помітні навіть у літургіях. Усе це стало можливим ивдяки високим художнім цінностям церковної музики Щоб ще більше ізолювати музичні основи богослужіння від зовнішніх впливів, церковники канонізують лаотональну систему — «октоїх» (восьмиголосся). Іхоси відігравали роль певних мелодійних формул Музично-теоретичні пам'ятки дають можливість стверджувати, що система іхосів не виключала звукорядного розуміння Найбільш популярними жанрами церковної музики були канон (музично-поетична композиція під час церковної служби) і тропар (чи не основний осередок візантійської пмнографії). Тропарі писалися до всіх свят, усіх урочистих подій і пам'ятних дат.

Музичне мистецтво прогресувало: візантійці створюють нотний лист (нотації), їм удається написати літургійні рукописні збірники, у яких можна було зафіксувати пісні (або тільки текст, або текст із нотацією). Люди не мислили собі життя без музики У книзі «Про церемонії візантійського двору» є відомості майже про 400 пісень. Серед них і пісні-ходи, і пісні під час кінних процесій, і пісні при імператорському застіллі, і пісні-акламації.

Настає момент, коли інтелектуальну еліту починає цікавити антична музична культура — це відбувається в IX ст. Однак цей інтерес не можна було наша™ практичним. Візантійців цікавили в основному твори давньогрецьких музичних теоретиків. Згідно з відомими історичними даними, у другий період свого розвитку Візантія стала однією з найбільш могутніх і найбільш культурних держав. Суспільний розвиток Візантії, еволюція її культури в цей період сповнені протиріч, що виникли завдяки її серединному положенню між Сходом і Заходом.

Третьому періоду, що тривав з XII ст. по XIV ст., можна дати таку характеристику це найвища точка розвитку феодалізму й розпад Візантійської імперії. На жаль, про цей період залишилося не так уже багато історичних даних. Відомо лише, що Візантія проіснувала на 1000 років довше, ніж Римська імперія Але в XIV ст. її вдалося завоювати туркам-сельджукам. Внесок Візантії в розвиток світової культури дуже вагомий. Сусідні держави перейняли дуже багато з її культури, більш того, середньовічна Європа взяла собі за зразок досягнення візантійської культури. За правом Візантія може вважатися «другим Римом», тому що її внесок у розвиток Європи й усього світу воістину неоціненний