У зв'язку з цим уточнюється саме поняття й хронологічні рамки авангарду, його співвідношення з модернізмом, неоавангардизмом, постмодернізмом. Гадаю, що таке уточнення буде плідним для подальшого викладення, оскільки його предметом є саме естетика авангардизму в її відмінностях як від традиційної естетики класичного мистецтва, так і від естетики проміжних, "маньєристських" періодів розвитку мистецтва, які лише модифікують або інтегрують досягнення попереднього мистецтва.

Висхідною для міркування над поняттям позицією оберемо визначення авангардизму й модернізму, подані в словнику "Естетика" (М., 1989) [на жаль, в українському довіднику "Естетичне виховання" (К., 1988) авангард цілковито ототожнюється з модернізмом, синонімічно розчинюється в ньому, не набуваючи категоріального статусу]. Авангардизм тут тлумачиться як граничний вияв більш широкого явища - модернізму. Становлення останнього пов'язується, у свою чергу, з періодом авангардизму, що підготував його. Інакше кажучи, модернізм і авангард - це багато в чому подібні, тотожні явища в мистецтві ХХ століття. Їхньою спільною суттєвою рисою є опозиція щодо класичного мистецтва, принципове використання "сучасних", "передових" методів і прийомів творчості.

Разом з тим, якщо авангард - це завжди модерне мистецтво, то модернізм не завжди буває авангардним (наприклад, деякі твори радянського живопису на межі 50-60-х років часто характеризується як "модернізм без авангарду"). Більше того, деякі автори схильні бачити у модернізмі тільки поставангардний період розвитку мистецтва, котрий характеризується лише повторенням, репродукуванням вже знайдених авангардом художніх принципів та рішень. За словами Є.Яковлева, "модернізм"... ці способи, засоби і форми модифікує, не вносячи принципово нового у наступне за авангардом художнє мислення" (Яковлев Е.Г. Заметки об эстетике русского авангарда (В.Кандинский и К.Малевич) // Философские науки. - 1989. - № 9. - С. 91).

Погоджуючись з автором у тому, що авангард у мистецтві - це історично-конкретне явище у розвитку художньої культури, я пропоную вбачати в авангардизмі і метаісторичну (трансісторичну) категорію мистецтва. Як на мене, будь-яка художня епоха має свій власний авангард у постатях тих митців, котрі були провісниками нових стилів, напрямків та шкіл у мистецтві (приклади: катакомбне малярство ранніх християн, творчість І.Босха, імпресіоністів, символістів і т.ін.). Вони значно випереджали свій час, екстраполюючи свої твори у майбутнє, "зісковзуючи" в нього віссю часу. З цього погляду авангардні твори завжди є актуальними, вони синхронно співіснують у часі з будь-якими конкретно-історичними "хвилями" авангарду.

Саме у цьому смислі авангард одночасно є конкретно-історичним і метаісторичним (трансісторичним), бо може бути виявленим у тих періодах розвитку мистецтва, які характеризувалися зміною естетичних парадигм і художніх канонів творчості (у музиці, наприклад, - зміна ладо-тональних, гармонійних і темпоритмових систем від давньогрецьких ладів і ритмів через новоєвропейську поліфонію і контрапункт до сучасної додекафонії та панк-музики).

Сутність авангарду як "передового" напряму мистецтва, спрямованого у майбутнє, залишається принципово незмінною, незважаючи на будь-які культурно-історичні модифікації. Це "у принципі", з погляду історії мистецтва в цілому.

Але авангард ХХ століття все ж таки суттєво відрізняється від усіх попередніх авангардних течій. Його специфічна риса - яскраво виражена антиакадемічна, "антисалонна" спрямованість, котра досягається завдяки повному розриву з традиційними, передовсім реалістичними методами художньої творчості. На перший план виходить безпредметність і концептуальність, символізм та ірраціональність, матеріальність та абсурдність зображення. В авангардизмі ХХ століття багатьма дослідниками виділяються такі спільні й суттєві риси, як-от: войовничість, безкомпромісність, елітаризм, дистанція щодо сучасності, переоцінка традицій, поліцентризм (наявність численних напрямків), інтердисциплінаризм (тісні зв'язки між окремими видами мистецтва), синестетизм, програмність, "революційність", утопізм. Авангарду властивий "блюзнірськи бешкетний" характер як творчості, так і стиля життя (від Тулуз-Лотрека до Далі, від Кручених до "митьків").

Все це дозволяє розглядати авангард ХХ століття як цілісне художнє явище, що протистоїть не лише академічному, але й усьому традиційному мистецтву в історії людства. Авангардизм з цього погляду визначають як "універсальний код" цілого періоду в розвитку світової культури. В цьому смислі він містить в собі всі течії "сучасного" мистецтва (хоча в будь-який "авангардний період" поруч з ним існують і навіть антитезисно підживлюють його різноманітні течії неореалізму, примітивізму, неокласицизму, релігійного мистецтва тощо).

Експлікація поняття "авангард" здійснюється за допомогою категоріальних позицій: мистецтво й антимистецтво, відчуження й контрвідчуження, утопія та ідеологія, субкультура і культурна криза (див.: Wyboоry i ruzuka awangardy: Studia z teorii awangardy. - Warszawa - Lуd, 1985. - S. 24.). Авангард виступає тут на боці "антимистецтва", "контрвідчуження", "утопії", "субкультури" (саме такі його риси відзначає відомий польський спеціаліст з естетики авангарду Стефан Моравськи).

На відміну від попереднього мистецтва, авангард, за словами Т.Щербини, "займається виявленням усього можливого, а не чогось потрібного або важливого". У цьому, найширшому значенні авангард охоплює всі новаторські, модерні течії і напрямки художньої практики нашого століття і в цьому семантичному обсязі буде розбиратися надалі.

У понятті авангарду я об'єдную його "першу" і "другу" хвилю, сучасний "неоавангард". Адже мета лекцій - входження в ментальну, філософсько-естетичну лабораторію авангардизму, осягнення його основних соціокультурних і художньо-творчих проблем. Наголос робиться на загальноестетичній, методологічній проблематиці авангардизму, що залишає в стороні його конкретно-історичні специфікації.

А втім, як би не відрізнявся неоавангард від "класичного" авангарду, їхня суть