Уявлення про ранній період живопису Візантії дають мозаїки Равенни, зокрема церкви Сан Вітале. Серед кра-щих — композиції "Імператор Юстиніан з почтом" та "Імператриця Феодора з почтом". Кольорова гама мозаїк насичена яскравими золотистими, білими, блакитними, червоними барвами, що мерехтять і переливаються.

Живописна культура Візантії досягає розквіту в IX—X ст. До цього періоду належать мозаїки церкви св. Софії, які зображають сцени міфічних персонажів та історичних осіб: імператор Лев Мудрий перед троном Христа, імператор Костянтин дарує Богоматері засноване ним місто тощо. Об'ємне моделювання, портретна схожість, благородні про-порції фігур, контрастна, багатокольорова гама характери-зують ці мозаїки.

Зразки пізніших мозаїк збереглися в церквах Успіння в Нікеї та Дафні (біля Афін). Мозаїки тут складають орга-нічну єдність з конструкцією храмів. Вони розміщені у верхній частині будівель і добре узгоджені із загальними архітектурними формами.

Нищівного удару Візантійській імперії на початку XIII ст. завдали хрестові походи. Храми і палаци були погра-бовані, художні цінності — вивезені, майстри, які залиши-лися живими, емігрували. Проте вже на межі XIII і XIV ст. у візантійській культурі почалося своєрідне відродження мистецтва.

Повернення до традицій античності сприймалось як утвердження свого національного стилю. У живописі в цей час розширюється сама тематика, у композиціях переважа-ють розповідні елементи, зростає роль пейзажу. Стіни хра-мів вкривають багатошаровими фресками, більше викори-стовується декор. Відомими пам'ятками цього часу є моза-їки монастиря Хора в Константинополі. Сцени на біблійні, сюжети пройняті життєвою вірогідністю та емоційністю.

Значного розвитку досягає у Візантії іконописне мис-тецтво. У багатьох музеях світу зберігаються чудові зразки візантійських ікон. Третьяковську галерею прикрашає зна-менита ікона Володимирської богоматері, привезена з Візантії до Київської Русі ще в VII ст. Вона втілює благо-родство, ніжність, материнську красу. До жіночого лиця горнеться дитя. Мати ніби передчуває трагічну долю сина. В її очах застиг смуток. Один із шедеврів живопису — ікона "Дванадцяти апостолів" — знаходиться в Музеї образотвор-чого мистецтва у Москві. Роботі властиві чіткий компози-ційний ритм, тематично-смислова спорідненість, благород-ство барв.

Значне місце у візантійській художній культурі займала мініатюра. Вона значною мірою відбивала реальну дійс-ність, подекуди наслідуючи античну традицію. До кращих творів слід віднести Паризький псалтир (X ст.). У мініа-тюрі "Давид, що грає на лютні" образ музиканта приваб-лює реалізмом, значне місце в композиції посідає пейзаж.

Зберігаючи античні традиції, візантійське мистецтво ви-робило власний урочисто-репрезентативний стиль, пов'я-заний головним чином з церковними догмами. Майстри Візантії зуміли надихнути канонічні форми реалістичністю, живими ознаками часу, емоційно наситити зображення.

У 1453 р. внаслідок турецького завоювання Візантійсь-ка імперія припинила своє існування. Проте вплив її куль-тури яскраво позначився на мистецтві Західної Європи, південних слов'ян, Київської Русі, Закавказзя.

2. У період середньовіччя закладаються основи євро-пейської цивілізації, оскільки в стародавні часи не було Єв-ропи у сучасному розумінні культурно-історичної спільно-ти. Позитивний вклад середньовіччя в історію культури людства величезний, він дістав прояв в усіх її галузях — в освіті, філософії, конкретних наукових знаннях, мистецтві.

Для глибшого розуміння змісту і напрямків культурно-го прогресу середньовіччя необхідно з'ясувати особливості історичних обставин даного періоду.

Крах Західної Римської імперії ознаменував початок нової епохи — епохи Середніх віків, основним змістом якої була трансформація феодальних відносин, насамперед землеволодіння. Розвинута форма феодальної власності являла собою спадкоємну земельну власність представни-ка панівної верхівки, за яку він мусив відбувати військову чи іншу службу в сеньйора. Політична система феодаль-ного суспільства відзначалася, перш за все, тим, що влада була безпосередньо пов'язана з земельною власністю, ви-ступала її атрибутом. Як не дивно, але в часи середньовіч-чя набрали реальності перші форми демократії в ширшо-му застосуванні, ніж, наприклад, в античному рабовлас-ницькому суспільстві.

В XI—XIII ст. стало утверджуватися міське самоврядуван-ня. Якщо місто повністю звільнялося від влади сеньйора-феодала, воно отримувало статус комуни. Комунальний тип самоврядування міг перетворюватися в місто-державу з республіканською формою правління. Міські республіки мали власну виборну адміністрацію, свої суди, поліцію й армію, чеканили монету. Такий тип самоврядування набув поширення в італійських містах — Венеції, Флоренції, Генуї. На чолі комуни стояла міська рада, яка здійснювала керів-ництво адміністративно-господарською діяльністю, видавала загальнообов'язкові розпорядження. Радою керували виборні особи: мер (Франція, Англія), бургомістр (Німеччина), кон-сул (Італія). Міська община, неоднорідна за соціальним складом, включала різні корпорації і стани. Торгове насе-лення об'єднувалось у гільдії, а ремісники — в цехи. Цех також був політичне спрямованою організацією, очолюва-ною виборним магістром.

У XV ст. феодальна держава сягає найвищого ступеня централізації через посередництво абсолютної монархії, позитивне значення якої полягало в тому, що, зміцнюючи економічну і культурну єдність народів, остання сприяла формуванню європейських націй. Однак вона ж створила і величезний апарат насильства, який, наче велетенський спрут, душив суспільство.

В епоху Середньовіччя Європа стала головним носієм культури католицької церкви, могутність якої постійно зро-стала. Вже у XII—XIII ст. римські папи видавали загально-обов'язкові акти (булли), володіли виключним правом скли-кати собори і санкціонувати їх постанови. Папа був вищою судовою інстанцією як у церковних справах, так і в справах світської влади. За Інокентія III (1160 — 1216) багато євро-пейських монархів визнали себе його васалами. В боротьбі з непокірними папи використовували інтердикт — заборо-ну відправ усіх богослужінь і релігійних обрядів на території тієї чи іншої держави, а також відлучення монархів від цер-кви, звільнення підданих від присяги королю.

На ниві духовного життя панувала папська курія, яка включала колегію кардиналів, канцелярію і судові устано-ви. Це була справжня "духовна імперія", котра для боротьби з єретицтвом створила репресивний апарат — інквізицію; згідно з