що першою кам'яною спорудою була Десятинна церква (989—996 рр.). Проте аналіз даних про палаци княгині Ольги, а також відкрит-тя монументальної ротондоподібної будівлі в центрі найдав-нішого київського дитинця, що старша за Десятинну церкву, принаймні, на 50 років, суттєво коригує цю думку. Перші ка-м'яні будівлі на Русі з'явилися під орудою візантійських майстрів. Так, Десятинна церква належала до хрестово-купольних візантійського типу храмів. Після завершення будівництва церкву прикрашали іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, які Володимир вивіз із Херсонеса і ус-падкував як посаг за принцесою Анною. Підлога була вик-ладена майоліковими плитами та мозаїкою, стіни розписані фресками і прикрашені мозаїчними панно. В оздобу Деся-тинної церкви покладено багато мармуру, що дало підстави сучасникам називати її "Мраморяною". Перший кам'яний храм Київської Русі став останнім оплотом героїчних захис-ників Києва від ординців у грудневі дні 1240 р. Літописець повідомив, що через велику кількість киян, які зібралися на хорах, обвалилося склепіння, поховавши усіх, хто шукав порятунку від татаро-монголів.
Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують будівлі "міста Ярослава" у Києві. На цю добу давньоруське зодчество набуває чітких національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури, як Софіївський собор (1037 р.). В архітектурно-художньому ансамблі Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. Розма-їття мозаїк, фресок, стовпи, арки, відкоси віконних пройм — все це вражало пишнотою. За прикладом Софії Київської зводились одноіменні собори (1045—1050 рр.) у Полоцьку і Новгороді. У Чернігові за велінням брата Ярос-лава Мудрого Мстислава було споруджено Спаський собор, який мав схожість з Десятинною церквою.
У другій половині XI ст. культове будівництво набуває поширення в багатьох давньоруських містах. У цей час за-сновуються монастирі й саме в них зводяться нові кам'яні храми. У Києві — це собори Дмитрівського, Михайлів-ського, Видубицького, Печерського, Кловського монас-тирів. Першим взірцем монастирського храму був Успен-ський храм Печерського монастиря (1078), будували його грецькі майстри. Володимир Мономах побудував схожий храм у Ростові. У Києві близький до Успенського був Ми-хайлівський Золотоверхий храм (1108р.).
У Північній Русі в XII ст. набули значного розвитку Киї-вська, Чернігівська і Переяславська архітектурні школи. Ха-рактерними пам'ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.) на Подолі, Кирилівська (1146 р.), Васильківська (1183 р.) церкви у Києві; Юріївська (1144р.) у Каневі; Борисоглібський (1128 р.) і Успенський (40-ві роки XII ст.) храми у Чернігові. Близькою до архітектури Києва і Чернігова була архітек-тура Володимира-Волинського з відомим Успенським (Мстиславовим) собором 1160р. Також центром архітек-тури княжої Русі був древній Галич.
Монументальні споруди Галичини зведені зі світло-сіро-го вапняку. За Ярослава Осмомисла формується князівсь-кий двір, до якого входив білокамінний Успенський собор (1157р.). Під час розкопок у Галичі знайдено рештки 10 церков, а єдина, що збереглася до наших днів, церква св. Пантелеймона (1200р.), і на ній бачимо впливи ро-манської архітектури сусідніх країн (Польщі, Моравії і Угорщини). Літопис свідчить, що в Холмі місцевим зод-чим і різьбярем Авдієм була зведена церква св. Іоанна. її фасади прикрашали скульптурні маски, кольоровий роз-пис, позолота, вставлені вітражі.
Крім Холма, традиції галицької білокам'яної архітекту-ри розвинулися у Львові, де в кінці XIII ст. і на початку XIV ст. було збудовано церкви св. Онуфрія, св. П'ятниць і св. Миколая.
Наприкінці XII — поч. XIII ст. монументальна архітек-тура Русі збагатилась ускладненням зовнішніх форм.
У Києві та на Київщині були зведені храми — Трьохсвя-тительський (1189р.), св. Василія (1190р.) в Овручі, Апо-столів (1197 р.) у Білгороді. Деякі з них, на думку дослід-ників, побудував київський архітектор Петро Милоніг. Новий архітектурний стиль найвиразніше проявився у П'ятницькій церкві (поч. XIII ст.), що в Чернігові.
У мистецтві Київської Русі, поряд з архітектурою, знач-ного розквіту набуває монументально-декоративний живо-пис. Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знав грамоти. Візантійський живо-пис поширився у Київській Русі в X ст. у формі монумен-тальних стінних розписів (фресок) і мозаїк. Оздоблення Десятинної церкви започатковує київську мистецьку шко-лу. Мозаїки Десятинної церкви не збереглися, а від фре-сок залишилися лише уламки.
Мозаїки і фрески Софіївського собору в Києві належать до найвизначніших пам'яток українського і світового ми-стецтва. Вціліла лише третина всього живопису (260 м2 мо-заїк і близько 3000 м2 фресок). Мозаїчна палітра нарахо-вує 177 відтінків. Фрески мали як релігійний сюжет, так і цілком світський зміст.
З середини XII ст. в самостійних князівствах — Київ-ському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському — створюються місцеві самобутні художні школи. Фресковий розпис повністю замінює настінну мозаїку.
Поряд з монументальним живописом на Русі розвиваєть-ся іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису. Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон XII ст. привертає увагу ікона "Ярославська оранта" — одна із найдавніших, при-свячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв'язку із постійною зовнішньою загро-зою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. Поширення набули ікони "Ге-оргія-воїна", "Дмитра Солунського", "Архангела", або "Ангела-Золоте Волосся". У цей період з'являються ікони із зображенням перших руських святих — Бориса і Гліба. Традиції Києва поширюються на іконописні школи Га-лицько-Волинського князівства та інших руських земель. Прикладом може бути ікона "Волинської Богоматері" (ХІП ст.), виявлена на Волині в Покровській церкві м. Луцька.
Розвиток живопису підтверджують і портретні мініатю-ри, що прикрашали "Ізборник" 1073 р., "Трірський псал-тир" (1078—1087 рр.). На думку дослідників, мініатюри "Трірського псалтиря" виконано у Володимирі-Волинському. На них зображені князь Ярополк та його дружина Ірина, а