Просвітництво XVIII ст. спиралося на видатні відкрит-тя Р. Декарта, І. Ньютона і Г. В. Лейбніца в галузі фізики і математики, на перші досягнення передової біологічної думки, завдяки чому поступово витіснялися релігійні і спіритичні погляди на сутність життя, віталістичні та тео-логічні уявлення, встановлювалися природні причиннонаслідкові зв'язки і закономірності життєвих процесів. Біологія була тоді ще далека від скільки-небудь широких наукових узагальнень. Однак праці У. Гарвея, М. Мальпігі, Я. Сваммердама, Ф. Реді, А. Левенгука в галузі анатомії, фізіології й ембріології вже давали матеріал для обґрунту-вання матеріалістичної думки про те, що життєві явища такі ж пізнавані, як і всі інші, і мають у своїй основі не загад-кові містичні чи ірраціональні начала, а природні фізико-хімічні процеси.

Своєрідною енциклопедією була для просвітителів-філософів XVIII ст. багатотомна "Природнича історія" Бюффона і його співпрацівників. Прогресивний мислитель, лю-дина енциклопедичних знань, Ж. Бюффон (1707—1788), вступаючи в суперечність з пануючими в природознавстві поглядами, зробив спробу звести сукупно найважливіші досягнення природничих наук своєї епохи. Його окремі здогади про еволюційний розвиток органічного і неорга-нічного світу Землі були спрямовані проти грубого і наївно-го релігійно-догматичного мислення.

Усередині XVIII ст. природничі науки, зробивши знач-ний крок уперед у матеріалістичній інтерпретації явищ природи, перервали, по суті, свої зв'язки з релігією і мета-фізикою. Однак фактичною відмінністю цієї доби є нерів-номірний розвиток різних галузей природознавства. На той час, коли механіка твердих тіл і математика досягли висо-кого щаблю, хімія, біологія й інші науки знаходилися ще на етапі становлення.

Такий нерівномірний поступ наукових знань проявлявся і в медицині. Незважаючи на досягнення анатомії, фізіоло-гія з клінікою (а особливо головна клінічна спеціальність — терапія) протягом довгого часу відставали. Великий вклад у процес становлення клінічного навчання студентів здійснив Лейденський університет, при якому була ство-рена в XVII ст. клініка. Лейден у XVII ст. став науковим центром. У його університеті працювали К. Лінней, Р. Де-карт, Ж. Ламетрі, X. Гюйгенс. Особливо значну роль у за-провадженні клінічного навчання відіграв Герман Бургав (1668—1738), який викладав у цьому університеті клініку внутрішніх захворювань і патології. Основний принцип навчання, який він пропонував, це навчання біля постелі хворого. До Бургава приїздили вчитися лікарі з інших країн, його називали "вчителем всієї Європи". Учнями Бургава були фізіолог Альбрехт Голлер у Німеччині, французький лікар Ламетрі, клініцист Ван Світен у Відні. В Росії мето-ди Бургава підтримував і популяризував засновник Московського госпіталю Микола Бідлоо. Недоліком у діяльності Бургава було те, що всі процеси, які відбуваються в організмі людини, він пояснював з погляду механіки.

Нові підходи до розвитку медичних знань проповідував французький вчений Ж. Ламетрі (1709—1751). В головно-му своєму творі "Людина —машина" він проголосив про-граму вивчення життєвих процесів шляхом дослідів і зак-ликав до перебудови фізіологічної науки на матеріалі-стичній основі, за що піддавався переслідуванням з боку церкви і змушений був виїхати до Німеччини.

Початок патологічної анатомії поклав італійський лікар Джованні Баттіста Морганьї (1682—1771). Свої наукові ви-сновки Морганьї зробив на основі великої кількості дослі-джень і створив найціннішу наукову працю з патології, яка заклала основи цієї науки. Вчений стверджував, що кожна хвороба має своє місцезнаходження, кожній хворобі пере-дують певні матеріальні зміни в тому чи іншому органі тіла, розтин трупа дає можливість встановити хворобливі зміни органів. Таким чином, дослідник визначив місце патоло-гічної анатомії як складової частини клінічної медицини.

За реформу медичної освіти виступав французький вче-ний П. Ж. Кабаніс (1757—1808). Він підтримав ідею ство-рення медичних шкіл при великих лікарнях, щоб навчан-ня учнів відбувалося біля постелі хворого, щоб таким чи-ном лікар умів лікувати, а не тільки показувати свої знання під час диспутів.

На рубежі XVII—XVIII ст. культура, наука і, зокрема, медицина набувають кардинально нових рис. Боротьба за новітні ідеї здійснюється в умовах конфлікту між матеріа-лістичними і метафізичними поглядами, проте, переборю-ючи різноманітні труднощі, медицина в окремих галузях досягла значних успіхів.

5. Соціально-економічні перетворення доби Просвіт-ництва вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити та ідеали. Велике значення мало втілення нових суспільних ідей у літературі.

Разом з філософами-просвітителями прогресивні пись-менники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній власності. Найбільш радикальні автори ви-сували ідеї рівності людей у правах, стояли вище соціаль-но-верствової обмеженості та нерідко висловлювали ідеа-ли, популярні серед широких народних мас.

Просвітителі підпорядкували свою художню творчість завданню перебудови суспільства, їхні твори носили глибокий філософський характер. У ряді випадків — це своєрідні белетризовані філософські трактати. Звідси і де-яка раціоналістичність художньої творчості просвітителів. Борючись за перебудову суспільства, утверджуючи прин-цип активного впливу художника на громадську думку, вони створили нові жанри філософсько-політичного рома-ну, морально-політичної драми і гротескно-комедійного памфлету. При цьому широко використовували літературні форми старих майстрів: памфлети Лукіяна, філософську поему Лукреція, сатиричну літературу Ренесансу, твори Еразма Роттердамського, Франсуа Рабле, Томаса Мора, яких вважали своїми ідейними попередниками. Відстою-ючи демократичні напрями мистецтва, просвітителі ввели в літературу нового героя — простолюдина. В якості пози-тивного образу митці оспівали і прославили його працю, його мораль, співчутливо і проникливе показали його страждання. Викриваючи сваволю панівних станів, вони сміливо вводили в літературу