У своїй творчості просвітителі-літератори використову-вали три основні типи художнього мислення : класичний, романтичний і реалістичний.

Класицизм XVIII ст., незважаючи на безперечну свою схожість із класицизмом XVII ст., все ж не був прямим нащадком останнього, а являв собою принципово нове історико-художнє явище. Якщо класицизм XVII ст. форму-вався в умовах консолідації націй, коли абсолютна монар-хія відігравала значною мірою позитивну роль у суспіль-ному житті, і не піднімався до заперечення наявних сус-пільних відносин, то класицизм XVIII ст. відзначався антифеодальною спрямованістю, оскільки він розвивався в умовах, коли буржуазія готувалася до вирішального штур-му феодальних бастіонів.

Сентименталізм (від фр. — чуття) був своєрід-ною реакцією на надмірний раціоналізм класицизму з його нехтуванням почуттями простої людини. Ідеалам просвіт-ницького класицизму, котрий виріс на ґрунті "само-задоволеного" розуму, сентименталізм протиставив ідеал "природної людини", складений з елементів утопії. Проте саме цей мотив-ідеал захистив культуру Просвітництва від всевладдя логічного холодного розуму, став запорукою розвитку її майбутнього.

Розуміння людини як такої, що живе за законами при-роди, стало відправним моментом раціоналізму в його по-мірковано критичному варіанті. Визначається нова культурна цінність — художня правда, яка відкрила шлях реаліс-тичному мистецтву.

Найбільшого свого розвитку просвітницький реалізм (від лат. речовий, дійсний) досяг в Англії, яка в середині XVII ст. стала на шлях капіталізму. Саме в Англії з'являється принципово відмінна від традиційної придворно-аристо-кратичної аудиторії аудиторія масова, з новими вимогами та естетичними смаками. Складалася вона переважно з представ-ників так званого третього стану, які жадали бачити в мис-тецьких творах реалії життя. Це зумовило той факт, що саме в Англії просвітницький реалізм став провідним напрямком художньої творчості.

Головним жанром у літературі XVIII ст. стає соціально-побутовий роман.

Одним з найбільш відомих англійських письменників доби Просвітництва був Д. Дефо (1660—1731), автор памф-летів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися пересуди та пихатість англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман "Робін-зон Крузо". Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкриття нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відчайдушної боротьби з небезпекою.

Чимало передових, близьких народові ідей, висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667—1745). В широко відомому романі "Манд-ри Гулівера" під виглядом казкових подорожей свого ге-роя він висміяв вади сучасного йому суспільства: чван-ливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги. Дж. Свіфт висловив свою думку про нікчемність тогочасного життя, алегорично переніс втілення людсько-го благородства на коней. Його роман — глибокий і склад-ний філософсько-сатиричний твір.

Розглядаючи історію англійської літератури XVIII ст., не можна не згадати шотландського поета Р. Бернса (1749— 1796). У своїх поезіях він змальовував образи селян ("Був бідний фермер батько мій"), виступав проти соціального й національного гноблення ("Веселі жебраки"). Революцій-ними настроями пройняті його твори періоду Французь-кої буржуазної революції 1789 р. — "Дерево свободи", "Чес-на бідність".

Важливий крок у напрямку реалістичного відображен-ня дійсності здійснила французька художня література епохи Просвітництва. Значний вплив на неї справили ре-алістичні традиції іспанського роману і творчість таких англійських письменників, як Дефо і Свіфт. Але літерату-ра Просвітництва у Франції мала також найближчих по-передників у своїй країні, насамперед в особі видатного письменника Алена Рене Лесажа (1668—1747). Його сати-ричний роман "Кривий біс" і особливо "Пригоди Жіль Блаза із Сантільяни" дають панорамну картину суспільних відносин, висувають на перше місце кмітливого і спосте-режливого простолюдина, викривають звичаї аристократії, чиновників, духовенства; піднімають завісу над справжні-ми мотивами їхніх вчинків.

У творіннях Вольтера і Руссо французька художня літе-ратура безпосередньо зливається з передовою громадською думкою епохи Просвітництва. Боротьба за нові естетичні ідеали досягає кульмінації в період розквіту діяльності Д. Дідро.

Дені Дідро (1713—1784) був видатним французьким про-заїком і драматургом. Він залишив помітний слід в есте-тичній теорії і художній критиці свого часу. В повісті "Мо-нахиня" Дідро викриває злочини церкви. Розповідаючи про долю дівчини, насильно постриженої в черниці, він розк-риває звичаї монастирів, існуючі в них порядки. В повістях "Племінник Рано" і "Жак-фаталіст" у формі живого діа-логу розкриваються соціальні проблеми того часу.

У галузі драматургії друге покоління просвітителів відмо-вилося від жанру класицистичної трагедії і повернулося до міщанської драми ("серйозної" чи "слізної" комедії). Гла-шатаєм цього повороту в драматургії був Дідро. Не король чи знатна особа, а рядова людина, буржуа повинні бути ге-роями драми; не боротьба людини з долею, а боротьба лю-дини проти суспільних несправедливостей повинна склада-ти її зміст. Дідро ілюструє свою теорію власними п'єсами— "Позашлюбний син" (1757 р.) і "Батько сімейства" (1758 р.).

Глибоким соціальним змістом сповнені твори французь-кого драматурга і публіциста П.О.К. Бомарше (1732—1799). Найбільш відомі серед них комедії "Севільський цируль-ник" та "Весілля Фігаро", де автор висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образ кмітливого і тямущого слуги Фігаро. Перед глядачем не лише безтурботний ве-селун, майстер хитрої інтриги, але й людина розумна та енергійна. П'єси містили чимало гострих випадів супро-ти зловживання владою, спадкових привілеїв, що ними так хизувались аристократи. Сюжети комедій Бомарше вико-ристали великі композитори сучасності Моцарт і Россіні для створення своїх безсмертних опер.

Демократичні настрої знайшли відображення і в творчості ряду німецьких письменників. У 70-х роках XVIII ст. в Німеччині виник літературний та суспільний рух "Буря і натиск". Представники цього напряму Й. В. Гете, Й. Ф. Шіллер, Г. Бюргер, Я. Ленц та інші виступали проти деспотиз-му, в ім'я справедливості та свободи, оспівували сильних, сміливих людей, яким властиві яскраві, глибокі почуття. Саме такими рисами характеру наділені