Найвидатнішим представником німецької літератури кінця XVIII — початку XIX ст. був поет і мислитель Й. В. Гете (1749—1832), один із найосвіченіших людей свого часу. Глибоко зрозумівши значення французької революції, він, однак, негативно поставився до революційного насиль-ства, бо був переконаний, що більше користі дадуть вихо-вання народу і реформи зверху. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості людини, що і відобра-зив яскраво у всесвітньо відомій драматичній поемі "Фауст". Над цим твором він працював майже все життя. У се-редньовічну легенду про доктора Фауста, який продав душу дияволу і за це отримав можливість здійснити всі свої ба-жання, Гете вклав новий філософсько-моральний зміст. Його героя мучать питання: у чому полягає сенс життя? Що таке щастя? І тільки в кінці трагедії, вже гинучи, Фауст до-ходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності та боротьбі. На сюжет "Фауста" французький композитор Ш. Гуно (1818—1893) створив однойменну оперу, яка ко-ристується величезною популярністю і сьогодні.

Таким чином, творчість багатьох талановитих письмен-ників, драматургів, поетів, публіцистів доби Просвітницт-ва залишається прикладом боротьби незалежної вільної думки за торжество загальнолюдських духовних цінностей.

6. Розвиток європейського мистецтва XVIII ст. складний і нерівномірний. У позбавленій національної єдності Італії найвищі мистецькі досягнення пов'язані з венеціанською школою. У Франції прослідковується еволюція від рококо до мистецтва програмно-громадянської моральності. В мистецтві Англії вже зароджувалися характерні риси реалізму розвину-того буржуазного суспільства. Молодий Гойя в Іспанії всією своєю творчістю, по суті, готував романтизм наступного сто-ліття. Найціннішою спадщиною XVIII ст. стали закладені в ньому основи естетики й мистецтвознавства як справді нау-кової дисципліни, розвиток якої тісно пов'язаний з успіхами філософії.

Просвітителі проголосили метою мистецтва наслідувати природу, але природу упорядковану, удосконалену (Дідро, А. Поп), очищену розумом від згубного впливу рукотворної цивілізації, створеної абсолютистським режимом, суспіль-ною нерівністю, неробством, розкішшю. Раціоналізм філо-софсько-естетичної думки XVIII ст., однак, не пригнічував свіжості й щирості почуття, але породжував спрямованість до пропорційності, вишуканості, гармонійної довершеності художніх явищ мистецтва, починаючи з архітектурних ан-самблів і закінчуючи прикладним мистецтвом. Просвітителі надавали величезного значення в житті і мистецтві почут-тю — осередку найблагородніших поривань людства, почут-тю, що прагне цілеспрямованої дії, почуттю, здатному відро-дити справжні чесноти "натуральної людини", яка керуєть-ся законами природи.

Гостра спостережливість, витончена культура думки і почуття характерні для всіх художніх жанрів XVIII ст. Художники прагнули зафіксувати різноманітні у відтінках, буденні, життєві ситуації. Самобутні індивідуальні образи тяжіли до цікавих розповідей і феєричної видовищності, гострих конфліктних дій, драматичних інтриг і комедійно побудованих фабул, витонченого гротеску, буфонади, гра-ціозних пасторалей, галантних святкувань.

Нові проблеми постали і в архітектурі. Зменшилося значення церковного будівництва, зросла роль світської архітектури, привабливо простої, оновленої, позбавленої надмірної імпозантності. В деяких країнах розв'язувалися проблеми планування міст майбутнього. Народжувались архітектурні утопії: графічні архітектурні пейзажі Д. Б. Піранезі, так звана паперова архітектура.

Узвичаювалися міські ансамблі громадських споруд і тип приватного, інтимного житлового будинку. Разом з тим у мистецтві XVIII ст., порівняно з попередніми епохами, стали меншими синтетичне сприймання і повнота охоп-лення життя. Порушувався колишній зв'язок монументаль-ного живопису і скульптури з архітектурою, в них посили-лися риси станковізму і декоративності. Предметом особ-ливого культу стало мистецтво побуту, декоративних форм. Поряд з тим зросла взаємодія і взаємозбагачення різних видів мистецтва. Досягнення, набуті одним видом мистец-тва, вільніше використовувались іншими. Так, був досить плідним вплив театру на живопис і музику.

Мистецтво XVIII ст. пройшло два етапи. Перший_про-довжувався до 1740—1760 рр. Він характеризується видо-зміною пізніх форм бароко в декоративний стиль рококо. Своєрідність мистецтва першої половини XVIII ст. — в по-єднанні дотепного і глузливого скептицизму і вишуканості. Це мистецтво, з одного боку, витончене, аналізує нюанси почуттів і настроїв, спрямоване до граціозної інтимності, стриманого ліризму, з іншого боку, тяжіє до "філософії насолод", до казкових образів Сходу— арабів (шейхів), китайців (чаклунів), персів (фокусників). Одночасно з ро-коко розвивався реалістичний напрям. У деяких майстрів він набув гостровикривального характеру (У. Хогарт). Відкрито виступала боротьба художніх напрямів всередині національних шкіл. Другий етап пов'язаний з плюралізмом естетичних ідеалів, їхньою конкуренцією, змагальністю, за плечима яких стояли різні культурно-політичні позиції дер-жавних інституцій і народних традицій.

Життєстверджувальний класицизм протиставляв деко-ративності рококо природну простоту, суб'єктивній сваволі пристрастей — пізнання закономірностей реального світу, почуття міри, благородство думок і вчинків.

Одночасно з класицизмом, і зазнаючи його впливу, про-довжував функціонувати реалістичний напрям, у якому художники намагались узагальнювати життєві явища.

У другій половині XVIII ст. в мистецтві зародився сен-тименталізм з його культом почуття і пристрасного покло-ніння всьому простому, наївному, щирому. Виник і пов'я-заний з ним передромантичний напрям у мистецтві, про-будився інтерес до середньовіччя і народних форм мистецтва. Всі ці напрями та ідеї знайшли прояв у різних видах мистецтва — архітектурі, живописі, скульптурі, му-зиці.

На початку XVIII ст. монументальний архітектурний стиль змінився новим художнім напрямом — мальовничо-урочистим, вишуканим рококо (від фр. — декора-тивний мотив на зразок мушлі). Сформувавшись у 20-ті ро-ки XVIII ст., рококо досягло розквіту в 30-ті—40-ві роки. В цей час будівництво із Версаля остаточно переноситься в Париж, який продовжував зберігати за собою славу найбагатшого і найкрасивішого міста Європи.

Архітектура втрачала тенденції до грандіозних ансамблів за версальським взірцем. Але потяг до розкоші набирав ін-шої форми.