РЕФЕРАТ з етики

Культура спілкування й етикет

Власне, будь-який прояв людської культури, як і культура загалом, може бути розглянутий як культура спілкування, оскільки за самою своєю сутністю культу-ра є інтерсуб'єктивною. Водночас про культуру спілку-вання нерідко говорять і в особливому значенні — так само як про культуру праці, культуру дозвілля, культуру побуту тощо. В такому випадку під культурою спілку-вання розуміють передусім наявні в суспільстві і в люд-ському житті форми плекання спілкування як такого, форми його структурування й ціннісна-смислової органі-зації, а також їхню реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми. Моральний аспект культури спілкування при цьому охоплює, природно, такі форми останньої,

котрі мають морально-етичний характер, тобто певні і цінності, норми, звичаї, традиції та інші способи регуляції поведінки, що визначають власне моральну струк-туру міжсуб'єктних відносин і забезпечують їхню реалізацію.

Вище нами були розглянуті деякі загальні принципи моральної культури спілкування, що, очевидно, є уні-версально значущими. Проте із справжнім феноменом культури ми маємо справу тільки там, де вказані за-гальні принципи втілюються у відповідну реальність — укорінюються в традиціях, звичаях, побуті, впливають на конкретну поведінку людей, стають надбанням їхнього повсякденного досвіду. Специфічна реальність культури, про яку тут ідеться, не може бути довільно сконструйованою або підігнаною під наші високі ідеа-ли: шар за шаром, працею і досвідом поколінь наро-щується вона на певному соціально-історичному, етнічному, природному ґрунті, в кожному разі відобра-жаючи неповторність збігу чинників, що викликали її до життя. Тільки на підвалинах такої реальності, в її неповторному історичному, національному, морально-просторовому заломленні можуть знайти справжню опору найвищі, найзагальніші морально-етичні цін-ності: так, за всього всесвітнього значення кантівського вчення про категоричний імператив, основою його послужила культурна реальність Німеччини кінця XVIII ст. І тільки на підвалинах такої реальності, на тлі відповідних соціальних зв'язків і взаємин, що склада-ються начебто «самі собою», становлення моральної особистості стає нормальним природно-історичним процесом, а не подвигом, що потребує героїчних зусиль від того, хто прагне зберегти свою доброчинність і виховати порядних дітей у пустці безкультур'я й амо-ралізму.

За умов руйнації, що спіткала культуру нашої країни, її неповторну реальність, важливо пам'ятати, що моральне відродження народу і встановлення на майбутнє надійної системи морально-етичних цінно-стей передбачають насамперед не ідеологічні баталії й не виховування чергового взірця «нової людини», а вільний розвиток культури як такої, оскільки саме в процесі такого розвитку, з усіма його неминучими втратами, тільки й може утворюватися реальний ґрунт людської моральності, вкоріненість у якому забезпечує органічне зростання народного етносу, робить життє-здатними його визначальні цінності.

Істотним елементом такого «проростання» моралі в товщі культурної реальності (тобто буттєвого зростання власне моральної культури) є процес вербалізації, висловлювання, смислової експлікації основних мо-ральних проблем — сказати б, процес їх мовномисленнєвого шліфування. Стрижневим елементом куль-тури недарма завжди вважалися слово, література, здатність продукувати тексти; так і для культури мо-рального спілкування принципово важливою є наяв-ність такої обґрунтовуючої її ланки, як культура мо-дального висловлювання, культура словесного обговорення моральних проблем. Надто добре відомо, що там, де з тих або інших причин перестають вважати за потрібне висловлюватися і міркувати на теми моралі, дуже швидко занепадають, вульгаризуються й самі мораль-но-етичні цінності; коли людям (як це трапилося, зок-рема, в Європі після першої світової війни) чомусь стає «ніяково», «соромно» говорити про любов, — хиріє, зрештою, й саме любовне почуття. Навпаки, про-дуктивний розвиток моральної культури, моральних стосунків між людьми передбачає процес їх вільного обговорення — моральний дискурс, що захоплює і освоює дедалі нові й нові шари людського досвіду.

Надзвичайно важливим елементом культури спілку-вання, який у наш час набуває особливої актуальності, є етика стосунків між індивідами, суспільством І ло-кальними спільнотами, які це суспільство складають. По суті, цей аспект виразно заявив про себе вже в геге-лівському вченні про моральність. Але якщо стосунки індивіда й суспільства з того часу обговорювалися досить жваво, проблема локальних спільнот і етики міжспільнотного спілкування саме в наші дні починає привертати до себе зростаючу увагу дослідників, публіцистів, усієї мислячої громадськості.

Нинішнє посилення інтересу до локальних людських спільнот і етики стосунків між ними аж ніяк не можна вважати чимось випадковим хоча б на тлі тих спалахів національно-етнічної свідомості, що ми їх спостерігаємо сьогодні в найрізноманітніших куточках світу. Дедалі активніше заявляють про свої права й інші спільноти та меншини — від релігійних до сексуальних тощо. Змушені боротися за виживання своїх членів спілки інвалідів, ветеранів різних воєн, самотніх матерів та ін. В будь-якому випадку важливо, що людина, яка вступає нині в процеси міжсуб'єктного спілкування, все частіше усвідомлює себе при цьому не просто окремим індивідом, а й членом певної спільноти або меншини, виразником ЇЇ інтересів. З цієї обставини випливає ціла низка практичних моральних проблем, які потребують до-кладного етичного аналізу; йдеться про проблеми толерантності, рівності прав, самоідентифікації, спільнотної відповідальності тощо. Справжня культура спілкування передбачає неослабну увагу до подібних проблем, що в чималій кількості виникають сьогодні й, судячи з усього, виникатимуть і надалі.

Нарешті, головним показником і водночас основ-ною сферою реалізації моральної культури спілкування є актуальні процеси міжсуб'єктної взаємодії, актуальні стосунки між людьми. Вище досить докладно йшлося про глибинний моральний зміст цих стосунків — хоча вичерпати цю тему, звичайно, в жодному посібнику неможливо. Нині існує чимало збірок конкретних на-станов і рекомендацій щодо практичної організації міжлюдських взаємин; загальновідомий взірець подіб-ної літератури — популярні книжки Д.