Карнегі (1888— 1955). Згаданого автора, як і інших метрів даного жанру, нерідко звинувачують — і не без підстав — у надмірному практицизмі, що узаконює маніпулювання людською моральною свідомістю. А проте деякі прави-ла спілкування, запропоновані американським фахів-цем, безперечно, заслуговують на увагу: «Щиро цікав-теся іншими людьми», «посміхайтеся», «будьте хоро-шим слухачем», «ніколи не кажіть людині, що вона не має рації» (себто не залишайте нікого у свідомості його повної неправоти) та ін.
Якщо перелічені правила, як і багато подібних до них, явно мають певний раціональний сенс, то поряд із ними в культурному спілкуванні ми дотримуємося й суто формальних, на перший погляд, настанов, так само як і чистісіньких умовностей. Сукупність таких формальних правил, що регулюють зовнішні прояви людських стосунків (поводження з людьми, формули звертання, вітання, вибачення, подяки, поведінка в місцях загального користування, манери, одяг тощо), називають етикетом (франц. йtiquette — ярлик, ети-кетка, від фламандського sleeken — встромляти).
В недавній нашій історії траплялися часи цілкови-того нехтування будь-якими правилами етикету як на-чебто буржуазним або феодально-аристократичним пережитком, що приховує нещирість, відсутність реаль-ної поваги до людини. Проте наслідком такого презирливого відкидання етикету незмінно виявлялося поширення грубості, а то й відвертого хамства. І це аж ніяк не можна вважати якоюсь випадковістю.
По-перше, далеко не всі навіть формальні засади етикету мають суто конвенційний (умовний) характер, інколи за ними стоїть досить глибокий зміст, що стосується історії моралі або й її нинішнього актуаль-ного стану. Так, відомо, що рукостискання з'являються як знак неозброєності, взаємної довіри; цокатися кели-хами люди почали, аби засвідчити відсутність у них отрути. Глибоке розуміння суті людини, що залиша-ється актуальним і сьогодні, зумовлює різницю звер-тання на «Ви» і на «Ти». Адже, звертаючись на «Ви», ми, по суті, підкреслюємо цим свою повагу до наявної в людини свободи вибору, закріплюємо за нею право на множинність можливих утілень. Ви — такий, наче кажемо ми людині, а втім, коли Ваша ласка, можете бути й ще ось таким, і яким завгодно іншим. У той самий час коли ми говоримо малознайомій людині «Ти», ми тим самим вербальне «приковуємо» її суб'єк-тивне Я до якогось певного фактичного його вияву — наче хапаємо його за комір, перетворюємо на своєрід-ний об'єкт, річ. «Ти» — отже, людина кінчена.
В інших випадках, навпаки, «Ти» підносить людину, «Ви» — здатне глибоко її образити. Це тоді, коли практичне утвердження власної свободи й гідності не є для нашого партнера актуальним у стосунках з нами, коли свій вибір він уже зробив і дорожить саме обраним, зверненим до нас своїм волевтіленням. «Ти» в такому разі фіксує унікальність, незамінність даної людини, такої, яка вона є, так само як і незамінність нашого спілкування з нею. Воно натякає на те «буття-у-правді», котре, як ми бачили, є однією з внутрішніх прикмет любові. Що ж до звернення на «Ви», то воно в даному разі могло б видатися занадто холодним, байдужим, таким, що не рахується з неповторною інди-відуальністю нашого партнера.
Таким чином, суто формальні, здавалося б, мо-менти спілкування здатні містити досить-таки глибо-кий моральний смисл. Утім, і це по-друге, чисто умовні вимоги етикету теж мають свою вагу: дотримуючися їх, ми тим самим наче декларуємо узгоджуваність нашого способу поведінки й дії з поведінкою і діями наших партнерів по спілкуванню, наче заявляємо про свою
належність до єдиного з ними морального и смислово-го простору.
Тож, як бачимо, нехтувати навіть зовнішніми пра-вилами моральних взаємин не слід. Повага до них і творче засвоєння здатні зробити правила етикету діє-вим утіленням доброзичливого, уважного ставлення до людини, знаряддям тактовності, делікатності. Таке органічне засвоєння приписів етикету, включення їх до загальної системи людських моральних цінностей ста-новить необхідне опорядження ввічливості — важли-вого показника морального стану людської особистості в цілому.