У скульптурі замість мужності і суворості образів класики виник інтерес до душевного світу людини. Так, у єдиній, що дійшла до нас в оригіналі від скульптора Праксителя, мармуровій статуї Гермеса май-стер зобразив прекрасного юнака, який знехотя обіперся ліктем об пень, у стані супокою і безтурботності. У садумі, з ніжністю позирає він на немовля Діоніса, котрого тримає на руках. На зміну мужній красі атлета V ст. до н. е. приходить краса витончена і більш оду-хотворена. Особливої слави здобула інша скульптура Праксителя — статуя Афродіти Кнідської. (Це було перше в грецькому мистецтві зображення оголеної жіночої постаті.) Статуя стояла на березі моря, на острові Кнід, і сучасники писали про справжні паломництва на острів з метою помилуватися красою богині, яка збирається ввійти у воду і скидає одяг на вазу, що стоїть поруч.

Скульптор Скопас продовжив традиції високої класики, створю-ючи образи монументально-героїчні. Але вони теж позначені драма-тичним напруженням усіх духовних сил. Порив пристрасті, вираз страждання, навіть якогось трагічного надлому порушує гармонійну ясність образу, але дає змогу розкрити складність світу людини.

Лісіпп Третій, великий скульптор IV ст. до н. е., прагнув показу-вати атлетів не у мить найвищого напруження сил, а, як правило, у мить його спаду, після змагання (такі його Апоксіомен, який зчищає з себе пісок після спортивного бою; Гермес, який стомлено присів на камінь і ладен наступної миті бігти далі у своїх крилатих сандалях).

Дальший крок уперед у розвитку культури було зроблено на на-ступному етапі — в еллінізмі.

Елліністичний період охоплює мало не тисячу років (з IV ст. до н. е. — від завоювання Греції Александром Македонським — і до падін-ня Західної Римської імперії у 476 р. до н. е.).

Еллінізм характеризувався поширенням грецької міської циві-лізації на простір від Сіцілії до Індії. Греко-македонські завойовни-ки запровадили у таких давніх східних країнах, як Єгипет, Сірія, Фінікія, Кілікія, Іудея та ін., систему полісно організованих колоній. Грецькі назви, колонади храмів, театри виростали, наче гриби, серед тубільної сільської місцевості. Наприклад, славнозвісна Александрія з її модерністським геометричним плануванням, з бібліотекою, де ЕЛ-лічувалося 700 тисяч рукописів (сувоїв пергаменту та папірусів); з космополітичним населенням, яке розмовляло грецькою мовою і на-зивало себе "еллінами". Строката держава Александра Македонського простяглася від Північної Італії до Індії, від Нілу до Середньої Азії. Але після смерті володаря вона дуже швидко розпалася, на її руїнах виникли нові монархії, між якими постійно точилися війни.

Ранній еллінізм (кінець IV ст. до н. е.—І—II ст. н. е.) — період становлення величезної держави, що закінчився утворенням світо-вої Римської імперії у І ст. н. е. на чолі з імператором Октавіаном Августом. Саме цієї пори активно систематизувалися знання, досвід, нагромаджені навіть не століттями, а тисячоліттями.

У цей час досить інтенсивно розвивалася математика, медицина, натурфілософія, жили великий математик Архімед, геометр Евклід, астроном Гіппарх; були зведені величезні інженерні споруди: Фа-рссакий маяк (понад 100 м заввишки), який простояв 1500 років, Колос Родоський — бронзове зображення бога сонця Геліоса (32 м заввишки), їх не випадково називали чудесами світу.

І Культова елліністична архітектура теж тяжіла до велетенських розмірів. У цей період створено диптер — той самий прямокутний храм, що й периптер, але оточений не одним, а двома рядами колон (Олімпейон). Еллінізм знав і храм-ротонду, тобто круглий у плані храм з діаметром ротонди 19 м.

У величезній різноликій державі виникло багато художніх шкіл. На острові Самофрак була поставлена статуя Ніке — богині пере-моги — на честь перемоги родоського флоту над ворогами у 306 р. до н. е. Споруджена на п'єдесталі, що нагадує ніс корабля, постать Ніке органічно вписувалась у ландшафт зі скелею, котра зависла над мо-рем. Хітон, «кий в'ється довкола могутнього тіла, відведені назад могутні крила, нестримний порив уперед надають скульптурі справді титанічного, тріумфального характеру. Класичним взірцем є статуя Афродіти з острова Мілос, більш відома під римською назвою Венера Мілоська. Повноправним у скульптурі став побутовий напрям ("Ста-рий, який витягує колючку з ноги", "Хлопчик з гусаком"), декоратив-на скульптура. Вівтар Зевса у Пергамському акрополі обрамлений барельєфом близько 130 м завдовжки і 2, 3 м заввишки, де зобра-жені бики і велети, що б'ються. Велети гинуть, відчай, страждання виражено в їхніх постатях, але вони сповнені благородства і величі духу. Перебільшеність емоцій, підкреслена динаміка, грандіозність образів, драматизм ("Галл, який убиває себе і свою дружину") — такі особливості цієї скульптури. Проте страждання елліністичний май-стер не утрирує, ворога зображає не карикатурним, а мужнім і пре-красним. Етичні риси демонструються завжди ненав'язливе.

Великої слави здобула знайдена у XVI ст. скульптурна група — Лаокоон з синами. Троянський жрець Лаокоон був покараний покро-вителькою греків Афіною за те, що застеріг безтурботних троянців від небезпеки введення у місто залишеного греками дерев'яного коня.

Класична культура була простою і наївною. Грецький поліс не знав глибин індивідуалізму і психологізму. Він був надто стриманим, надто суворим і аскетичним. Елліністична культура насамперед індиві-дуалістична, що пояснюється світовідчуттям людини цієї епохи. Особистість почуває себе дискомфортно у цій величезній державі і тому прагне поринути у власні переживання, залишитися на самоті. Есте-тика