Реферат на тему:

Культура

Стародавньої Греції

План.

1.Філософія у Стародавній Греції.

2. Грецький театр.

3. Література.

4. Архітектура, скульптура, живопис.

Сучасна культура в багатьох своїх виявах бере початок у багатогранній культурі стародавньої Греції. Елементи техніки й науки, філософії, різні форми літератури, архітектури і образотворчого мистецтва стали істотною і невід'ємною частиною тієї основи, на якій успішно розвивалась і розвивається світова культура.

Філософія у Стародавній Греції. Прагнення до узагальнення результатів спостережень за природою і діяльністю людей, яке виявилося ще в архаїчний період, в класичну добу мало своїм кінцевим результатом розквіт філософсько - естетичної думки, боротьба між матеріалізмом і ідеалізмом, яка розпочалася вже в процесі виникнення грецької філософії як науки, сприяла цьому швидкому і блискучому розвиткові.

Далі розвивається вчення стихійних матеріалістів.Так, друг Перікла Анаксагор, розвиваючи стихійно- матеріалістичні узагальнення своїх попередників про природу матерії в цілому, зацікавився її структурою. Він вчив, що всі тіла побудовані з найдрібніших частинок відповідної якості. повітря- з найдрібніших повітряна частинок, дерево - з найдрібніших дерев'яних, метал- з відповідних металевих, м'ясо - з найдрібніших м'ясних частинок тощо. Однак, пояснюючи будову матерії з матеріалістичних позицій,він вважав причиною її виникнення " світовий розум".

Вершиною давньогрецької матеріалістичної філософії було вчення Демокріта а Абдери /460-570 рр. до н.е./ про те, що врсь всесвіт, у якому і наша Земля і всі предмети, люди, й тварини складаються з найдрібніших частинок - атомів, однакових речовиною, але різних своєю формою, величиною. Згідно з вченням Демокріта, атом - най-менша чаатина вічної незмінної матерії, яка далі "не може поділятися/ 'атом" по-старогрецькому й означає " неподільний«. Демокріт вважав, що у всесвіті існують лише атоми у вічному русі поржнеча. Зіштовхуючись під час свого руху, атоми утворюють найрізноманітніші сполуки, які представляють все розмаїття речей у всесвіті. Ці предмети, на думку Демокріта, існують доти, доки не розпадуться сполучення атомів, з яких вони складаються.

Атомістична теорія Демокріта справила величезний прогресивний вплив на весь наступний розвиток науки і філософії. Демокріт вперше виразно сформував положення про те, що рух являє собою одвічну властивість матерії. Вчення Демокріта є механістичним матеріалізмом.

Філософи архаїчного і першої половини класичного періоду головну увагу приділяли пізнанню і вивченню природи, всесвіту з матеріалістичного чи ідеалістичного поглядів. Та з нагромадженням знань і удосконаленням суспільних відносин перед давньогрецькими філософами виникли нові проблеми.

Ці проблеми викликали до життя в другій половині 5 ст. до н.е. новий тип філософа і низку нових напрямів у філософії, представників яких почали називати софістами, тобто мудрецями.

Суспільні й політичні умови в Греції 5 ст. до н.е., особливо в Афінах та інших демократичних полісах, викликали потребу в опануванні красномовства – мистецтва переконувати слухачів і співрозмовників. Охочих оволодіти цими мистецтвами й знаннями навчали за плату мандрівні вчителі мудрості – софісти. У процесі своєї діяльності софісти поставили питання про вірогідність свого знання, питання про те, чи можна його перевірити, чи є воно істинним чи ні.

Одним із визначних представників старших софістів був Піфагор. Він учив, що «людина є мірою всіх речей», тобто речі самі по собі не мають ніяких властивостей, а набувають цих властивостей залежно від відношення їх до людини. Піфагор вчив, що нема ні чорного, на білого, ні доброго, ні поганого, а всі ці якості предметам і явищам довільно дає в своїх оцінках людина. В основі вчення софістів лежить невіра в існування об’єктивної істини.

З кола софістів вийшов, але розійшовся з ними видатний філософ Сократ (471 – 399 рр. до н.е.), який також був захоплений проблемою людини, розуму. Не зважаючи на те, що Сократ за все своє життя не написав жодного твору, його філософія була дуже популярною і він мав безліч учнів.

Сократ, шукаючи критерій істини, пішов далі софістів. Він прагнув знайти точний метод, який, за Сократом, полягав насамперед у самопізнанні. Його вихідною засадою був засновок, який Сократ сформулював у вигляді афоризму: «Я знаю, що нічого не знаю». Це положення уберігало мислителя від упередженості. Пізнання починалося з ретельного аналізу самого себе, як духовної істоти, що мислить і діє.

На відміну від софістів, які вважали, що істина непізнанна, Сократ вважав, що вона пізнається в спорі. Непомітно, шляхом умілих навідних запитань мудрець у ході спору підводить співрозмовників до своїх ідей, і в них створюється враження, що істину пізнали вони самі. Такий метод ведення спору дістав назву «сократичного діалогу».

У своєму вченні Сократ виступив проти рівності людей, поділяючи їх на тих, що пізнали, і тих, що не пізнали істину. Його вчення деякими своїми рисами імпонувало олігархам, що виступали проти афінської демократії. Тому після того, як в Афінах було відновлено рабовласницьку демократію, Сократа звинуватили в безбожності, підриві існуючого ладу і в розбещуваності молоді, його судили і стратили в 399 р. до н.е. За вироком він випив келих з отрутою, приготованою з трави цикути.

Свій подальший розвиток ідеалістична філософія дістала в працях видатного філософа першої половини 4 ст. до нашої ери Платона (427 – 347 рр. до н.е.)

Платон походив із знатної й багатої сім’ї і дістав добре виховання та освіту. Він був учнем Сократа й записав бесіди свого вчителя.

Платон був об’єктивним ідеалістом, тобто він визначав існування об’єктивного світу, але вважав його лише відбиттям, витвором істинно реального