Виконавці обрядових пісень на честь Діоніса - дифірамбів були вбрані в козлячі шкури. Звідси і походить слово «трагедія», тобто «пісня козлів» («трагос» - по грецькому козел, «Оде» - пісня). З дифірамбів вингикла грецька трагедія.

Деякі пісні на честь Діоніса мали грайливий, веселий характер. З них постала комедія.

Ці пісні співали хором на чолі з заспівувачем, який називався корифеєм і розмовляв х хором про Діоніса. Слухачі розміщувалися навколо великого пагорба, де корифей співав разом з хором. Щоб гляддачам було краще видно й чути, корифей і перший артист стояли на підвищенні - спеціальній дерев’яній примостці, а глядачі розміщувалися на лавах, які йшли амфітеатром. Так виникли театральні вистави.

Спершу театр був дерев’яний. Місце, де грали актори, називалось сценою від солова «скена», тобто намет. Спочатку це дійсно був намет, в якому переодягались актори. На сцені стояв жертовник на честь бога діоніса. Внизу біля сцени розміщувався хор, це місце дістало назву орхестри. Далі йшли місця для глядачів - театр. Грецький театр завджди був просто неба.

Грецькі театри вміщували до 20-25 тис. глядачів. У зв’язку з цим театральні вистави мали і особливу техніку. Жіночі ролі виконували тільки чоловіки. А щоб кожного актора було видно й чути всім глядачам, актори грали у чоботях з високими підставками - котурнах. Всі актори надівали маски, причому для кожної ролі - особливі маски. З рота маски стирчав рупор, який посилював голос. Давньогрецькі театри мали чудову акустику. Досить було упустити момент на сцені, щоб цей звук почули в задніх рядах величезного театру.

Театральна вистава в Стародавній Греції була не розвагою, а священнодійством, в якому мав брати участь кожний громадянин. Афінським громадянам починаючи з часів Пеннрікла видавали з скарбниці спеціальні театральні гроші на відвідання театру. Театр був школою виховання, де в п’єсах розбирались найактуальніші питання моралі, політики й ідеології.

Література. З розвитком рабовласницької демократії, особливо в Афінах, розвивається масовий вид літератури - драматичні вистави, що виникли на основі масових народних свят у формі трагуедій і комедій.

Як і вся давньогрецька культура, трагедії мали своєю основою міфології. В епоху класики міфологія стає носієм і виразником полісної ідеології. Проте втілювали у своїх трагедіях ідеї, що хвилювали тогочасне грецьке суспільство. Це зумовило величезну популярність трагедій у Стародавній Греції і перетворило їх на живий і яскравий документ тієї доби.

В VI-V ст. до н.е. в Афінах жилри і творили найвидатніші грецькі трагічні поети, що є класиками не лише грецької, а й світової літератури. Найстаршим з них був Есхіл (525-456 рр. до н.е.). Він жив у період боротьби з тиранією і розквіту рабовласницької демократії і брав участь у греко-перських війнах. Трагуедії Есхіла відзначаються титанічною силою своїх образів і визвольноми ідеями. До нас дійшли тільки деякі з них. Найвідоміша трагедія Есхіла - «Прометей закутий». В основу трагедії покладено грецький міф про те, що титан Прометей терпить страждання за те, щор дав вогонь людям. Прометей виступає проти тиранічної влади Зевса. В трагедіївідбився рпротенст проти тиранії, поваленої в Афінах наприкінці VI ст. до н.е.

Крім трагедій на міфологічні теми, есхіл написав чудову патріотичну трагедію «Перси», в якій змальовано перемогу греків у греко-перських війнах і поразку Персії. В цій трагедії є опис Саламінського бою, в якому брав участь і сам Есхіл.

Другим чудовим трагічним поетом доби розквіту Афін був Софокл (496-406 рр. до н.е.). Як і Есхіл, Софокл написав багато трагедій, з яких до нас дійшло тільки сім.

Софокл оспівує творчу працю людини. Та поряд з цим Софокл звертається до ідеї долі, що тяжіє над людиною. Що б не робила людина, вона залежить від сліпої долі. Адже за грецькою міфологією, нитку життя кожної людини тчуть три сліпі Мойри - богині долі.

Найвидатнішою трагедією Софокла є «Едіп- цар». У цій трагедії особливо чітко проводиться ідея безсилля людини перед долею. І у благородному образі Едіта втілено протест проти долі. Цар Едіп все життя прагнув того, щоб страшне пророцтво, зроблене за його народження, не справдилося. Та, мимо його волі, пророцтво справджується, він виявляється страшним злочинцем, що вбив свого батька і одружився з своєю матір’ю.

Крім трагедії «Едіп - цар», Софокл створив ще кілька визначних трагедій, серед яких вирізняється «Електра».

Третім великим трагічним поетом Греції є Евріпід

(480-406 рр. до н.е.) Він писав трагедії, присвячені аналізу почуттів, які призводять людину до нещастя й загибелі. Цікаво, що в Евріпіда нема ідеї сліпої долі. Не фатум управляє діями людини в його п’єсах, як у Софокла, а самі люди роблять своє життя. Але їхні почуття інколи стають фатальнішими, ніж доля. З його трагедій особливо відома «Медея». Вона присвячена стражданням і помсті скривдженої жінки.

Героїчна трагедія «Іфігенія в Авліді» добровільно йде на смерть, жертвуючи собою для пперемоги греків у Троянській війні. В трагедії «Іпполіт» зображується страждання Федри, мачухи Іпполіта, яка палко його покохала. Федра не в силі схилити пасинка на злочинний зв’язок і, кінець кінцем, бажаючи помститися, губить Іпполіта.

Грецька трагедія за своєю силою, надзвичайною виразністю, височігнню ідей і яскравістю образів, є одним