Художник Просвітництва наголошував у персонажі не на його майновому стані, а на особистих рисах, духовній суті. Внутрішня динаміка картин досягається певним ко-льоровим складом: напруженим контрастом між звичайним золотаво-червоним, золотаво-брунатним колоритом і вкрапленнями плям інтенсивно-синього, зеленого або яс-краво-гарячого.

Рейнольдсу англійський живопис завдячує славою. Цьо-му сприяли і громадська просвітницька діяльність худож-ника, і його праці з теорії мистецтва, естетики.

Найближче до Рейнольдса стояв Джордж Ромні, який малював портрети молодих англійок ("Дочка пастора", "Місіс Грір"), звичайно, камерно, інтимно, навіть іноді впадаючи у солодкуватість ("Мати і дитя"). Менш відомі портретисти — Джон Хоппнер, Джон Опі (англійський Караваджо); шотландський майстер Генрі Реберн. Захоп-лено був прийнятий на континенті Томас Лоуренс. Почавши з портретів, близьких творчо до Рейнольдсових, Лоу-ренс завершив свою творчість більш холодними, поверхо-во ефектними, хоч і, безсумнівно, віртуозними за технікою виконання. Певного розвитку набрав побутовий жанр, гра-фіка — в основному репродукційна, вона популяризувала твори живопису.

Визначна роль у мистецтві за доби Просвітництва на-лежала скульптурі.

Скульптура у Франції, як і в інших державах Європи, пройшла ті ж самі, що і живопис, етапи: це переважно рокайльні форми у першій половині XVIII ст. і наростан-ня класичних рис — у другій. Група приборкувачів коней (Гійом Кусту (1678—1746), виліплена для парку розваг у Марлі (тепер на Єлисейських полях), пройнята духом ба-роко. Але вже зображення королеви Марії Ліщинської в образі Юнони позначене віяннями нової доби. Риси лег-кості, свободи, витонченості у Жана Батіста Пігаля (1714— 1785), артистизм і відчуття матеріалу у Клода Мішеля, який працював у дрібній пластиці. Блискучий майстер класициз-му Етьєн-Моріс Фальконе (1716—1791) став знаменитим, працюючи в Росії ("Мідний вершник", моделі для фарфору). Він автор статуй та композицій на міфологічно-алего-ричні теми.

Молодший сучасник Фальконе Жан Антуан Гудон (1741 — 1828) створив скульптурне-портретну галерею вче-них, філософів, людей мистецтва. Серед них статуя Воль-тера — в обличчі старого із запалими щоками, проваленим ротом живе незгасний насмішкуватий розум.

Помітне місце в мистецтві XVII ст. належить музиці, високо оціненій в естетичних творах просвітителів. Так, у Монтеск'є є висновок про те, що музика, яку греки вва-жали вихователькою моралі, і справді "протидіяла жорст-кому впливу грубої установи і в галузі виховання відводи-ла для душі місце, якого у неї без цього не було б".

В епоху Просвітництва серед композиторів з'явилися такі титанічні постаті, як Г. Гендель, Й. С. Бах, Й. Гайдн, К. В. Глюк, В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен. Кожен з цих митців справив грандіозний вплив на розвиток усієї світо-вої музичної культури.

Як бачимо, духовна культура доби Просвітництва склад-на і суперечлива. Періоду властиві такі особливості худож-нього сприйняття життя як інтимність, ліризм і гостра спостережливість. Ці якості принесли нові відкриття і про-сунули далеко-далеко вперед світову художню культуру. Однак слід визнати, що це було досягнуто ціною втрати універсальної повноти у зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних поглядів суспільства, вла-стивих мистецтву попередніх епох.

Таким чином, підсумовуючи сказане, підкреслимо, що XVIII ст. своєю культурою, що розвивалася під знаменом звернення до розуму в усіх сферах життя, зробило вагомий внесок у справу становлення цінностей як європейської ци-вілізації, так і людського суспільства взагалі. Проголосивши лозунги із загальнолюдським змістом, створивши шедеври мистецтва і літератури, парову машину та інші технічні до-сягнення, які перевернули суспільне життя в прямому розу-мінні слова, Просвітництво стало ще одним освіченим су-спільством, щаблем на шляху до Свободи особистості.

Використана література:

Історія світової культури. – М., 1991.

Українська та зарубіжна культура / За ред. Козири. – К., 2001.