Реферат з культури

Дитячі бібліотеки України як компонент культури

Дитячі бібліотеки України як компонент культури (історіографія дослідження)   

Суспільна думка про бібліотеку як компонент культури сформувалась в Україні до початку ХХ століття. Передумовою для цього була поява доступних для переважної більшості населення бібліотек, що суспільство трактувало як важливі культурно-просвітні заклади. Такі бібліотеки з`явились на півдні Російської імперії – в Україні у другій половині ХІХ століття, коли Росія вступила в епоху капіталізму і виникла потреба підвищення загального культурного рівня народу. Свідчення, що бібліотеки створювались як освітні та культурні заклади, можна знайти у публікаціях того часу.    

Український бібліотекознавець і педагог С.Сірополко відзначав, що земства, незважаючи на мізерні кошти, які виділялись на справу народної освіти, охоче розширювали мережу народних бібліотек, виходячи з того, що народна бібліотека вважалась такою ж необхідною як і шкільне навчання(1). Саме бібліотеки С.Сірополко розглядав як важливу складову соціально-культурного прогресу, центри духовності, освіти, виховання підростаючого покоління. У своїй роботі “Основные вопросы внешкольного образования” він вказував, що якою б досконалою не була школа, вона все ж не може бути визначальною для культурного розвитку країни, а, навпаки, з розвитком школи безперервно буде рости і необхідність в позашкільній освіті, в якій дуже важливе місце займає книга та бібліотека для дітей(2). Таку ж думку висловлював В.Зеленко в статті “Руководительство детским чтением”(3). Даючи теоретичне обґрунтування процесу керівництва читанням дітей, він вважав, що його завдання - сприяння розумовому, естетичному, моральному розвитку особистості, потрібно вирішувати, крім сім`ї та школи, в дитячій бібліотеці.     

Перші теоретичні обгрунтування бібліотеки як соціально-культурного інституту належать представникам початкового періоду розвитку бібліотекознавчої думки в Україні - Л.Хавкіній та Х.Алчевській. Вони, визначаючи сутність бібліотечної роботи, розглядали бібліотеку як важливий соціальний та просвітницький заклад, покликаний активно впливати на стан та розвиток культури, освіти та самоосвіти населення. Загальнолюдська культура, вважала Л.Б.Хавкіна, є фундаментом життя демократичного суспільства, так, як "силу и богатство народа составляет сумма знаний, котор ыми он располагает"(4). Шлях до культури вона вбачала не лише у ліквідації неграмотності, а й у розповсюдженні серед народу читання як важливого елементу культури(5). Бібліотека була, на її думку, тим безкоштовним і загальнодоступним закладом, який забезпечує використання книг і читання в самому широкому масштабі. "Бібліотека – могутній фактор культури", "культурний центр для того району, який вона обслуговує", "просвітницький заклад великого значення"(6) – ці визначення Л.Хавкіної стосуються, перш за все, дитячих бібліотек, роль яких у громадському та культурному житті суспільства вона доводила. На той час, коли самостійних дитячих бібліотек майже не було, а існуючі відділення здебільшого мали невдалу організацію, Л.Хавкіна на основі вивчення зарубіжного досвіду бібліотечного будівництва обгрунтовувала яке значення має дитяча бібліотека у справі освіти, культури та просвітництва. “В шкільні роки, - стверджувала вона,-коли йде активний розвиток світосприйняття у дітей, їм особливо важливо надати необхідну літературу, яка б допомогла їм розібратися у багатьох питаннях, що їх цікавлять, доповнити і розширити знання, які вони набули в школі”(7). Вона доводила, що питання організації широкої мережі бібліотек для дитячого читання – важливий напрям державної культурної політики, до якого мають бути залучені громадські сили на чолі з діячами народної освіти та культури(8). “Довгий час,- підкреслювала Л.Хавкіна,-головною метою бібліотек було лише накопичення книжкових багатств. Пізніше до цієї функції приєдналося бібліотечне обслуговування широких верств населення. Але й цього є недостатньо. Сучасна бібліотека повинна не лише задовольняти попит читачів, а й викликати і стимулювати його”(9). Формуючи думку про бібліотеку як соціальний інститут, Л.Хавкіна виділяє дозвільну функцію дитячої бібліотеки як закладу, за допомогою якого читач, поряд з іншими, може задовольнити потребу у спілкуванні. Вона звертається до цієї теми у праці “Книга і бібліотека”, підкреслюючи, що “американская библиотека поощряет организацию клубов и считает полезным приучать детей к коллективному управлению“(10). Отже, ще на початку ХХ століття Л.Хавкіна своїм теоретичним доробком доводила тезу: там, де необхідно підвищити культурний рівень держави, особливого значення набуває широке використання бібліотеки як могутнього засобу освіти та просвітництва.    

Пропагандистом теоретичного доробку Л.Хавкіної була Х.Алчевська, діяльність якої пов`язана з організацією читацьких клубів при бібліотеках як форми утвердження гуманістичних традицій у галузі освіти та культури. Активний учасник руху за відкриття недільних шкіл, автор бібліографічного покажчика “Що читати народу”(11), вона у своїй просвітницькій діяльності опиралась на групові форми роботи, серед яких перше місце посідали голосні читання. Саме цією формою Х.Алчевська доводила ідею духовного та гуманістичного потенціалу, що містить у собі не лише література, а й спілкування бібліотекаря та читача. Ось як про це писав відомий дореволюціний популяризатор ідей Х.Алчевської Я.Абрамов: “Взаимные отношения всех участников основаны на равенстве и господстве коллективности“(12). Сама Х.Алчевська вбачала у голосних читаннях основу для створення об`єднань читачів, які, в свою чергу, були покликані реалізувати освітню, виховну та культурну функції бібліотеки. Наявність контактної групи людей, неформальна атмосфера творчого спілкування при обговоренні творів художньої літератури – основні риси, - доводила Х.Алчевська, - притаманні читацьким об`єднанням(13). Її теоретична і практична діяльність внесла новий погляд на відносини бібліотекаря та читача, сприяла формуванню суспільної думки про бібліотеку як соціальний інститут, центр духовного формування особистості.    

Теоретичні положення класиків бібліотечної галузі про бібліотеку як компонент культурно-просвітньої сфери порушують формування системного бачення діяльності дитячих бібліотек: уявлення про загальні тенденції розвитку бібліотеки