У Відділі створено добру бібліотеку, 20 похідних бібліотек, якими частини обмінювалися між собою. Через відділ поширювалися армійські урядові часописи, видавалися і розповсюджувалися листівки з відозвами до військ або населення з актуальних питань. Так, лише у серпні-вересні 1919 р. видано 30 тис. листівок. У галузі культосвітньої роботи відділ тісно співпрацював із структурами, створеними згідно з розпорядженням НКГА: у корпусах - бюро пропаганди, у бригадах, полках, куренях та окремих підрозділах - старшинами освіти, визначеними наказами своїх частин. Для стрілецтва створювалися курси для неписемних, лекторії з історії України, організовувалося читання газет, художньої літератури.

Культурно-просвітницький кружок очолював отаман Р.Волощук, недавній командир полку УСС. У складі керівництва невтомно працювали талановиті М.Дацків (згодом директор харківського "Березіля", репресований у 30-х роках), Я.Пастернак (пізніше видатний археолог, автор монументальної "Археології України"), редактор журналу "Український Скиталець" Я.Голота, відомий різьбяр і скульптор, автор проектів українських нагород М.Бринський та інші. Спільно з командуванням інтернованих частин вони докладали усіх зусиль для підтримки і збагачення духовного життя таборитів, окрім того, підготували чимало кадрів для вищих українських закладів у ЧСР. Слід відзначити також працю історичної секції під керівництвом четаря М.Дольницького, яка зібрала, згідно зі звітом, понад 500 історій частин і підрозділів УГА, спогадів, військових наказів і звітів, видань, оперативних картосхем та ін. Театральна секція організувала низку вистав перед стрільцями таборів, співацько-музична - концертів. Спортивна секція утворила 3 футбольні команди, зокрема "Україну" у Німецькому Яблонному, які розігрували першість частин УГА, успішно грали з місцевими чеськими командами. Плідно працювала фотографічна секція, яка залишила цінні для історії визвольних змагань фотографії старшин і стрільців, їх побут на чужині [252, с. 23-29]. Згодом ці світлини з матеріалами історичної секції склали потужний фонд Музею визвольної боротьби України у Празі. Деякий час його очолював колишній командувач УГА генерал М.Омелянович-Павленко. Спільно з командуванням КПК організував величні святкування Шевченківських днів, Першолистопадового зриву, релігійних свят. Здобутки своєї роботи Кружок продемонстрував на великій Виставі культурно-освітних надбань таборів УГА у Чехословаччині, яка відкрилася 15 вересня 1923 р. Виступаючи на відкритті вистави, колишній голова Культурно-Просвітнього Кружка поручник О.Онуляк, наголосив: "Через цілий час нашого скитання на чужині ми важко працюємо й живемо як наочні свідки споминами визвольних боїв нашої славної Армії ... віддаємо свої сили культурно-освітній праці, щоб тим способом скріпити морально український народ у важкій боротьбі за його незалежність та збагатити свої душі тими ідеями і здобутками високої культури". Про життя та діяльність українців-галичан за кордоном присвячена монографія М. Павленко “Українські військовополонені й інтерновані у таборах Польщі, Чехословаччини та Румунії (1919-1924 рр.)” — Київ – 1999 р.

3. Роль церкви в добі січового стрілецтва

На всіх етапах багатовікової історії українського народу церква відігравала важливу роль у духовному житті суспільства. В умовах національного й соціального гноблення виховна і просвітницька діяльність душпастирів значною мірою сприяла збереженню етнокоду нації. "Від виховної сили Церкви в якомусь краю чи народові, від напружености виховної праці духовенства, - зазначав митрополит Андрей Шептицький, - у великій мірі залежить могутність батьківщини".

У житті західних українців чільне місце посідала Греко-католицька церква. Саме українські священики Галичини наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. започаткували історичну епоху національного відродження. Українське населення Карпатського краю відповідало своїм духовним наставникам довірою. "У національно-визвольній боротьбі на початку XX ст. у Східній Галичині, - слушно відзначав львівський історик О.Красівський, - греко-католицьке духовенство стало провідним носієм української державності, союзником народу у боротьбі за національні права". Найяскравіше це виявилося в період визвольних змагань 1914-1920 рр. З перший днів заснування окремої національної військової формації - Легіону УСС його вояки стали об'єктом опіки церкви. У стрілецьких лавах діяли польові духівники отці А.Пшепюрський, М.Їжак, Ю.Фацієвич, у лічниці - отець П.Боднар. 27-28 жовтня 1917 р. запільні частини Легіону УСС - Кіш і Вишкіл у Розвадові - відвідав митрополит Андрей Шептицький, урочисто освятивши при цьому прапор українських січових стрільців.

Цілком закономірно, що греко-католицьке духовенство взяло активну участь у Першолистопадовому 1918 р. зриві в Галичині та в будівництві незалежної Західно-Української Народної Республіки. "Як настав догідний час, по Першій світовій війні, 1918 року, українське католицьке духовенство в Галичині стануло щиро в ряди будівництва "своєї хати", Української Держави, - згадував активний учасник тих подій отець Іван Лебедович. - Перші наради, перші кур'єри до сіл, перша підготовка до перебрання влади на місцях проходила в безліч випадках у священичих домах". Ряд видатних діячів церкви, зокрема митрополит А.Шептицький, єпископи Й.Коциловський і Г.Хомишин, протоігумен П.Філяс ЧСВВ, о. А.Бандера (батько провідника ОУН Степана Бандери) та інші, увійшли до складу вищого законодавчого органу республіки — Української Національної Ради. А коли внаслідок агресії Другої Речі Посполитої розпочалася українсько-польська війна 1918-1919 рр., у лави молодої УГА добровільно стали десятки священиків.

Перші українські польові духовники - греко-католицькі капелани, або фельдкурати - з'явилися в австрійські армії невдовзі після "весни народів" 1848 р., коли було впроваджено загальну 3-річну