військову повинність. Українські вояки становили тоді подекуди цілі полки. Ініціатором акції став посол австрійського парламенту о. Г.Шашкевич, радник міністерства освіти й віросповідань у Відні в 1848-1865 рр. Фельдкурати носили військову форму, мали ступінь капітанів і підпорядковувалися польовому деканові (у званні майора), який був при штабі частини. По службі всі українські капелани підлягали польовому єпископові австрійської армії (римо-католику), а в обрядових справах - своїм галицьким греко-католицьким єпископам. Отже, з вибухом Першої світової війни згідно з існуючим порядком до Легіону УСС покликано польового духівника. Ним став уродженець Яворова на Львівщині о. декан Андрій Пшепюрський, який, за висловом С.Шаха, "записався похвальними нестертими буквами в історії українського січового стрілецтва". Десятки українських капеланів служили в українських частинах на російському, албанському, сербському та італійському (здебільшого) фронтах світової війни. За підрахунками відомого українського військового історика Л.Шанковського, у цісарському війську 1914-1918 рр. існували 19 піхотних, 5 кінних і 7 гарматних полків, 8 піхотних дивізій і 8 гарматних бригад, у яких українці становили 60-80 відсотків особового складу. Про їх діяльність на війні польовий єпископ австрійської армії Е.Бєлік писав: "Я мав нагоду придивитися на діяльність священиків, так на фронті при армії, як також у польових і рухомих шпиталях ..., і на їх похвалу можу лиш сказати, що вони сповняють свій обов'язок з цілковитою погордою смерти, з найбільшим самопожертвуванєм".
Польові духовники Галицької армії перейняли і примножили кращі традиції капеланів Легіону УСС. Близько сотні їх у різні часи в бойових лавах корпусів, бригад і полків, у запасних частинах і шпиталях самовіддано виконували історичну місію галицького духовенства у битвах на польському, більшовицькому і денікінському фронтах. Більше як 40 священиків-патріотів загинуло. Начальний духовник Галицької армії, потім - у роки Другої світової війни української дивізії "Галичина" о. Василь Лаба писав: "Полеві духовники УГА не тільки що виконували свою душпастирську службу, але теж впоювали боєвого духа в стрілецтво.., майже всі полеві духовники переходили з УГА за Збруч, переносили з нею всі злидні чотирикутника смерти, та понад тридцять кілька їх не вернулись домів. Стовпець полевих духовників в Жалібній книзі поляглих УГА найкраще говорить, з якою посвятою вони служили святій правді здобуття волі і самостійності своїй Батьківщині".
Значною подією в житті військового духовенства став з'їзд духовенства ЗУНР у Станіславові 7-8 травня 1919 р. У ньому взяло участь понад 200 священиків, польових духовників, діячів церкви на чолі зі станіславівським єпископом Г.Хомишиним. Заслухавши доповіді і виступи тридцяти делегатів, "з'їзд прийняв ухвалу, у якій відзначив важливу роль галицького духовенства у становленні й розбудові Української держави і закликав його згуртувати народ з церквою для зміцнення української державності на християнських основах". Учасники з'їзду схвалили вітальну телеграму стрілецтву: "Українське греко-католицьке духовенство шле щирий привіт і слова глибокої пошани для наших геройських військ, цілим серцем жертвує їм всі свої сили для допомоги і молить Всевишнього Бога о благословення справедливого, святого діла, кріпкої сили і побіди для освободження цілої дорогої Вітчини від пихатих ворогів".
Не підлягає ані щонайменшому сумніву величезний позитивний вплив греко-католицької церкви, її військових священиків на особовий склад Галицької армії. Їх заходи, богослужіння, особливо на фронті, справляли велике враження на вояків і викликали піднесення патріотичних почуттів. "У Велику Суботу запросив місцевий парох о. д-р Василь Левицький наш курінь до участи у Воскресній Утрені в парахіяльній церкві св. Петра і Павла, - згадував колишній поручник залоги прифронтового Сокаля на Львівщині С.Шах про Богослуження на Великдень 1919 р. - Ми влаштували перед церквою, при гарній погоді, військову параду під час обходу. При першому співі о. пароха "Христос Воскрес" віддали обі сотні трикратну почесну сальву вистрілів, а з тисячної групи сокальських парафіян і наших бійців понеслась могутнім голосом радісна воскресна пісня "Христос Воскрес із мертвих" і була це найсвітліша хвиля з нашої служби при УГА…".
Таким чином, польове духовенство відіграло помітну роль у вихованні особового складу в дусі патріотизму і високої дисципліни. Під час українсько-польської війни 1918-1919 рр. та бойових дій на Правобережній Україні були відпрацьовані структура служби, завдання і компетенції її підрозділів, ефективні форми і методи праці. Досвід діяльності інституту польових духовників, яскравий приклад самовідданого служіння народу і Батьківщини можуть служити взірцем для нинішнього покоління всіх формувань Силових Структур.
4. Культурно-освітня робота в армії і серед населення
Нагальні завдання військово-патріотичного виховання вимагали посиленої просвітницької роботи серед старшин і стрільців. На відміну від Легіону УСС, де загальний рівень освіти був досить високим (згадаймо, що в його лавах служило 38% інтелігенції), у понад 100-тисячній армії немало стрільців були малописьменними. Освітянства довелося запозичити з українського легіону часів Першої світової війни.
Командування Легіону (зокрема його командир полковник Г.Коссак, а ще більше командант кошу УСС отаман Н.Гірняк) вважало за необхідне насамперед підвищити недостатній рівень освіти поповнення, яке приходило до Легіону вже в ході війни (всього через нього пройшло 9400 осіб). З цією метою при коші і вишколі засновано курси для малописьменних, на яких проводилися планові навчання. Учителями були стрільці і старшини - недавні педагоги. М.Угрин-Безгрішний згадував, як у порозумінні з командуванням Легіону при Коші засновали гімназійний курс. До нього зараховувалися стрільці - учні середніх шкіл, котрі не підлягали призову і прийшли добровільно. Отже, на початку червня 1915 р. й розпочала діяльність власне військова гімназія під керівництвом четаря УСС