Заняття проходили після військових вправ. Навчалося 147 стрільців - 82 у коші і 65 у вишколі. Серед них були й виздоровці. Заняття за програмою V-VIII класів гімназії проводили досвідчені педагоги - старшини Н.Гірняк, С.Прідун, С.Никифоряк, І.Гуцуляк, Л.Смулка. Варто зауважити, що представник штабу корпусу полковник Вараді, ознайомившись під час інспектування Легіону з діяльністю гімназії, схвалив ініціативу українців, адже таких закладів в австрійській армії не було. Восени 1915 р. 30 січовиків виїхали до Станіслава й успішно склали іспити в українській гімназії. А до кінця 1916 р. близько 100 стрільців і підстаршин завершили гімназійний курс [248, с.29]. Незважаючи на воєнні часи, командування Легіону УСС спромоглося організувати Комісію військових абітурієнтів при станиці УСС у Відні. До неї прибували з фронту матуристи і після коротких установчих зборів (керівник - підхорунжий Іван Опока, згодом член Повстанського Комітету у Києві; розстріляний 1921 р. органами ЧК) складали іспити.

Досвід просвітницької роботи в Легіоні УСС і його вплив на військово-патріотичне виховання стрілецтва здобув належне продовження. 24 січня 1919 р. заступник військового міністра ЗУНР отаман П.Бубела в порозумінні з міністром освіти П.Артимовичем видав розпорядження, згідно з яким воякам надавалося право пройти короткий курс навчання в українських гімназіях Станіслава та Коломиї і скласти іспити за відповідні класи. Стрільці і підстаршини, колишні гімназисти VII-VIII класів, навчалися 6 тижнів у Станіславі, а V-VI класів - 10 тижнів у Коломиї. Право відпусток надавалося командирам частин [183. Арк. 12]. Хоча воєнні обставини суттєво перешкоджали, розпорядження ДСВС виконувалися. Зокрема наказом Окружного військового команданта Ф.Примака з коломийської залоги відпущені на навчання 6 стрільців на 10 тижнів і 24 стрільці і підстаршини - на 6 тижнів до Станіслава. Варто зауважити, що цим заходам сприяла необхідність готувати командні кадри, адже звання хорунжого у Галицькій армії згідно з наказом ДСВС від 16 січня 1919 р. присвоювалося лише за наявності середньої освіти. З перших днів існування армії за ініціативою окремих командирів творилися курси для неписьменних і малописьменних - головно в запільних частинах, запасних полках і куренях. Та коли навесні 1919 р. Галицька армія стрімко зросла й перевищила стотисячний рубіж, малописьменність стала справжньою проблемою. Тож 14 квітня командувач і начальник штабу Галицької армії - генерал Омелянович-Павленко і полковник Курманович - підписали наказ про організацію освіти в армії: "В ціли скріплення національної свідомости, підйому духа і віри у власні сили та зміцнення карности серед частин на фронті рішенням НКГА розвинути народну освіту на фронтах Дієвої Армії". При штабах галицьких корпусів впроваджено спеціальну посаду - старшини-референта освіти, а у бригадах - секції на чолі зі старшиною, який мав досвід педагогічної роботи. Зверталась особлива увага на освітню роботу безпосередньо в куренях і сотнях, де слід було створити спеціальні гуртки освіти, читальні; зокрема рекомендовано "гурткам і читальням дати назву наших славних героїв Галицької армії, наприклад, Читальня ім. отамана Осипа Микитки та ін." Пропонувалося регулярно організовувати колективні читання армійської преси, патріотичної літератури. "Ся праця буде мати успіх тільки тоді, - підкреслювалось у наказі, - якщо для цієї справи віддадуть ведучі її ціле серце і пожертвують свій вільний час - тим доложать багато цеголок для сильної будови Української Народної Республіки".

Інша обставина, що спонукала стрілецтво до активної діяльності, це - розтопити лід недовір'я певної частини українського суспільства до галичан - недавніх вояків австрійської, тобто ворожої, армії. Тож, як згадував колишній комбриг УГА С.Шухевич, "кинулися галичани до культурної праці. Заходами команди етапу творився при неї просвітний відділ. Старшини, інтелігентніші підстаршини і стрільці роз'їздяться по провінції з відчитами, устроюють віча, аматорські вистави, концерти, засновують читальні. Тим способом стараючи бути корисними для тамошнього українського населення, яке що раз більше горнеться до галичан, яких щиро полюбило". Звичайно, велику повагу і визнання українського населення вояки Галицької Армії заслужили передусім завзятими бойовими діями за звільнення України від більшовиків і денікінців. Але культурно-освітня діяльність їх була не менше значимою за обставин, які склалися восени 1919 р., коли Наддніпрянщину роздирала боротьба різних сил - УНР, більшовики, анархісти батька Махна, денікінці, коли національна свідомість ставала потужною зброєю у боротьбі за незалежність і соборність України.

Висновки

Отже, основою військово-патріотичного виховання січового стрілецтва було формування національної свідомості та державницько-соборницької ідеології як найвищих духовних та морально-етичних цінностей українського воїна. Воно опиралося на здобутки національного відродження у Галичині на політичних, економічних, культурно-просвітніх інституцій та масових молодіжних парамілітарних сокільських, січових і пластових організацій, де ідейно, морально і фізично гартувалися майбутні захисники УНР-ЗУНР. Там почали закладатися морально-бойові риси стрільців і старшин Галицької армії: непохитна відданість національній ідеї, революційний оптимізм, товариська солідарність, сміливий молодечий запал, дух самопожертви у боротьбі за незалежну соборну Україну. Піднесення національної свідомості особового складу було постійним і провідним завданням командного складу, виховних, культурно-освітних структур, армійського духовенства.

У Легіоні УСС була створена і випробувана на фронтах світової війни гармонійна система виховання стрільців і старшин, закладені основи структур для ідеологічної й культурно-освітньої роботи, напрацьовані форми і методи їх діяльності. Тож стрілецька ідеологія боротьби за незалежну соборну Україну при опорі на власні сили стала визначальною національною ідеєю у Галицькій армії. А січове