Розвиваючи кращі традиції української періодики фронтових видань Легіону УСС, армійська преса активно включилася у вишкільно-виховний процес. Усвідомлюючи важливу роль друкованого слова і загалом рідної мови, вище військове керівництво ЗУНР постійно піклувалося армійськими редакціями, укомплектувало пресові органи кращими фахівцями, створювало сприятливі умови для друку і поширення видань. Воно широко використовувало армійські часописи не тільки для спілкування з стрілецькими масами, зміцнення військової дисципліни, а й мобілізації їх на захист УНР-ЗУНР. Варто зауважити, що завдяки цьому армійські газети відзначалися ідеологічною спрямованістю, якістю публікацій, що потужно впливали на морально-бойовий гарт вояків.

Досвід УГА перейняла у 1940-1950-і роки Українська Повстанська Армія, що мала власну пресу і вміло використовувала її для військово-патріотичного виховання бійців і командирів. Усвідомлюючи важливу виховну роль армійської преси і використовуючи досвід попередніх військових формацій, у Збройних Силах України їй приділяється належна увага з боку командування і виховних структур. Власні органи преси мають усі з'єднання і об'єднання — від дивізії й вище. Виділимо серед них печатний орган Міністерства Оборони України "Народну Армію" і газету Західного оперативного командування "Армія України", МВС газету “Іменем закону”, журнал “Міліція України” та інших підрозділів силових структур.

У період визвольних змагань 1918-1920 рр. у Галицькій армії напрацьовано великий досвід військово-патріотичного виховання, багатий арсенал його форм і методів, які заслуговують не лише історичних досліджень, але й глибокого вивчення, аналізу і використання в умовах становлення нинішніх Збройних Сил України та інших силових структур України.

Ефективності військово-патріотичного виховання в УГА сприяло національно-державницьке підґрунтя: нація вважалася найвищою цінністю держави, тому національно-державницькі орієнтири були на першому місці у виховному процесі. Ця ідеологія тісно поєднала у роки воєнних випробувань українське суспільство, незалежно від різних політичних, світоглядних, релігійних та інших ознак. Слід особливо відзначити, що виховний процес охоплював усіх громадян різних національностей ЗУНР. Це приносило часом разючі результати. У складі Галицької армії захищали незалежність УНР-ЗУНР, крім українців, росіяни, євреї, чехи, угорці, австрійці, німці, естонці і навіть поляки. Для них Україна стала, бодай на деякий час, Батьківщиною, за яку вони проливали кров і нерідко гинули в боях (полковники Є.Мишківський, Д.Кануков, Б.Губер, А.Шаманек, генерал Г.Ціріц та інші).

Список використаних джерел та літератури

Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1913-1923: у 2-х томах. - Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1998. - Т. 1. - 523 с.; Т. 2. - 503 с.

Винниченко В. Відродження нації. (Історія української революції [марець 1917 - грудень 1919 р]). - Ч. 2-3. - Київ; Відень, 1920. (Київ: Видавництво політичної літератури, 1990). - 330. 542 с.

Волинець С. Стрілецький театр // Український голос. - 1964. - 11 січ.

Гордієнко В. Українська Галицька Армія. - Львів: Меморіал, 1991. - 112 с.

Гунчак Тарас. Україна: перша половина ХХ століття. - Київ: Либідь, 1993. - 288 с.

Енциклопедія українознавства. Т. 4. - Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1994.