Реферат на тему:
Вивчення античної міфології за античною історією
Давньогрецькі міфи й легенди зародилися і були оформлені культами і жрецтвом Егейського басейну (на островах Крит, Делос, західному узбережжі Малої Азії, у різних областях європейської Греції — Епірі, Пелопоннесі, Фессалії, Беотії, Аттиці). Багато місцевих божеств стали згодом популярними у всій Елладі (таким був Діоніс-Загрей, Зевс, Персефона), інші, колись могутні, втрачали своє значення і відходили на задній план, стаючи другорядними богами або визнавалися тільки на невеликій території (як Латона і Лето, що були втіленням віри в Матір-богиню, подательку врожаю). Поступово цикл міфів поповнювався героями — богорівними воїнами, володарями, «нащадками богів». Міфологічна епоха переходила в легендарно-героїчну.
Відображення цього процесу добре вивчене в поемах гомерівського циклу, в «Аргонавтиках», у трагедіях Есхіла й Еврипіда. Література, крім міфічних персонажів, почала включати і реальних історичних особистостей, облагороджуючи і ніби проводячи їх через плавильну піч переказів і сказань, із якої вони виходили рівними богам і не менш шанованими. Гомерівський цикл вже повний історичних реалій, що й було доведено в результаті розкопок, проведених Шліманом. Це перший європеєць, що повірив Гомеру і вирішив відшукати реально існуючу Трою — і досяг успіху. Його відкриття повністю перевернуло уявлення європейської науки про Давню Грецію і спростувало погляд на її мистецтво як на відображення винятково вигаданих персонажів і подій.
Пам'ятки давньогрецької літератури, що дійшли до нас, є лише невеликим осколком величезного багатства. Але ще менше вціліло від дописемних пісень і сказань, що виконувалися про олімпійців, — плід пізнішої літературної обробки. Насправді міфи були строкатими і суперечливими. Існувало безліч варіантів того самого міфу про походження богів, титаномахію — битву богів і титанів, вивищення Зевса і т. д. Поступово в різних областях Греції склалися цілі цикли сказань про того або іншого бога або героя.
Фінікійські мореплавці принесли до Ахейї свої сюжети. Крит, який був могутньою державою за багато століть до народження Олександра Македонського, уже знав могутнього Зевса. Давню Грецію не можна уявляти собі як єдину монолітну державу з єдиною релігією і спільним пантеоном богів і героїв. Давньогрецька міфологія складалася з культів окремих божеств, шанованих у конкретній місцевості. На Криті народилися міфи про Зевса, що набув вигляду бика і викрав фінікійську царівну Європу. Але критське мистецтво дуже часто використовує
атрибути бика — бичачі роги, ритуальні танці з биками, жертвоприносини, покликані умилостивити бика, що гойдає море і сушу. А Європа за переказом є прародителькою критських царів і того самого Міноса, що полонив чудовисько в лабіринті, побудованому для нього мудрим Дедалом. І саме туди, на Крит, вирушить герой Тесей, щоб убити Мінотавра (дослівний переклад — бик Міноса), звільнити грецькі міста від виплати страшної данини...
На півдні Греції розташований півострів Пелопоннес. Його назва походить від імені легендарного правителя Пелопса (того самого, котрий подав як частування богам власного сина). Арголіда створила цикл сказань про Персея, героя, що звільнив країну від страшного чудовиська, — однієї із сестер Медуз, Горгони, чий погляд перетворював усе живе на камінь. Персонажем легенд став і мікенський цар Атрей і його нащадки Атриди — могутній рід, уражений суворою долею. Один з Атридів, Агамемнон, зустрічається нам у «Іліаді». Це він покорив Трою, але був убитий своєю дружиною. Підступництво Клітемнестри і помста її сина Ореста за убивство батька набагато пізніше стали сюжетом трагедій.
Беотія дала свій цикл про приречений рід Лаїдів, нащадків засновника Семи-брамних Фів — Кадма. Стріла долі уразила нещасливого царя Едіпа, що вбив батька і через незнання одружився з власною матір^ю. Нещасний блукає країнами, не в змозі спокутувати провину за тяжкі злочини, у яких він не винуватий — так було призначено долею.
В Епірі, на півночі Греції, з'явилися сказання про Геракла, який пізніше став одним із найулюбленіших героїв всієї Еллади. Син Зевса й Алкмени, напівбог і герой, Алкід на ім'я Геракл і зараз залишається дуже популярним персонажем у мистецтві. Його ім'я знають навіть люди, що ніколи не чули про інших героїв грецьких сказань.
Усталені цикли сказань виконувалися співцями-аедами, які традиційно доповнювали їх імпровізаціями, новими сюжетами, почутими в різних місцях Еллади. Поступово ці усні сказання складалися в стійкі цикли, на основі яких були створені «Іліада» й «Одіссея». Можливо, що інші епічні поеми не дійшли до нас. Автором «Іліади» і «Одіссеї» традиційно вважається сліпий аед Гомер, Ймовірно, ці поеми були складені в тому вигляді, у якому вони дійшли до нас, не раніше VII ст. до н. е., але через те що записані вони були тільки в VI ст. до н. е., важко сказати, наскільки відрізняється канонічний текст від первісного. Однак гомерівський цикл уже через кілька поколінь після створення був настільки високо оцінений греками, що його вивчали в античних навчальних закладах як в епоху «класичної Греції», так і пізніше, в епоху еллінізму і в часи Римської імперії.
Стійка популярність гомерівського епосу призвела до того, що зображення сцен і різних епізодів поем дуже часто зустрічаються в скульптурі, розписі на посуді, а пізніше і на фресках і мозаїках римської епохи.
Греки прекрасно усвідомлювали величезне значення Гомера для власної культури. Через 300 років після створення ці поеми викликали замилування Платона, який, хоча і вигнав поетів зі своєї ідеальної держави, все-таки визнав, що «цей поет виховав Елладу».
Історична вірогідність існування