Культурне відновлення в, епоху Ренесансу включило античне мистецтво і філософію в загальний шар культури, визнавши його безсмертну цінність. У цей час питання про авторство «Іліади» і. «Одіссеї» не ставилося. Але філологія, що перейшла від схоластики до аналізу і критичного вивчення письмових джерел, змусила вчених і людей мистецтва задуматися: чи є факт авторства Гомера історичним або ж це легенда, частина міфу, що приховує за його ім'ям безліч творців, які залишилися безіменними?

Наприкінці ХУШ ст. німецька література почала широко використовувати народну творчість. Фольклор зайняв серйозне місце в числі джерел натхнення для багатьох поетів. Учені переглянули свій погляд на те, що раніше здавалося безумовно примітивним· г вульгарним. На хвилі цього визнання німецький філолог Вольф звернувся до питання про авторство Гомера і заявив, що поеми — твір, створений не одним автором, а плід колективної народної творчості, і літературний запис просто об'єднав кілька пісень, присвячених одним героям. Точний текстовий аналіз на той час був неможливим, але Фрідріх Шиллер різко протестував проти такого підходу. Чуйний художник » великий поет вловив в обох поемах головне: художню цілісність, єдність не тільки сюжетну, але й композиційно-архітектонічну„ а також гармонійність використовуваних виражальних засобів. Шиллер стверджував, що поеми поєднує не механічна, а органічна єдність, яка вказує на особистість геніального автора.

З того часу в розпорядженні філологічної науки з'явилися нові методи досліджень текстів, що дозволили зробити обережний висновок: «Іліада» й «Одіссея», швидше за все, належать одному авторові, але в процесі передачі, як усної, так і письмової, поеми зазнавали змін, до них додавалися якісь епізоди. Можливо, крім автора, ми повинні подякувати невідомому грекові, який записав поеми, надав їм цілісності, наклав на текст відбиток свого таланту.

Протягом тривалого часу історики не бачили необхідності у вивченні пам'ятників давньогрецької літератури з метою одержання достовірної інформації про минуле. До XIX ст. їхній зміст вважався повністю фантастичним або культовим. Але в другій половині ХГХ ст. з'явилася людина, ще· повіряла Гомеру. Це був німецький археолог Шлїман. 10 років він вів розкопка в пошуках слідів описаної у «Іліаді» Трої. І все-таки знайшов це місто. Дивно, але героїчні уявлення про велику битву мало відповідали скромним розмірам містечка. Але Троя дійсно існувала, а отже, в основі· поеми лежать реальні події. Шліман продовжив пошуки, й у 80-х роках XIX ст. провів розкопки Мікен і Коринфа. Грецькі герої набували реальних обрисів. З цього часу почалися вестися археологічні роботи, що систематично проводяться на території Греції, островах Егейського архіпелагу, на Криті. На початку XX ст. англійський археолог А. Еванс відкрив колосальний палацовий комплекс на острові Крит, там, де розташовувалася столиця давнього царства — Кносс. Потім спільна робота грецьких, американських, англійських та італійських учених дозволила встановити-, що критський вплив поширювався на Пелопоннес, Середню Грецію, багато островів. Тут були знайдені глиняні таблички з письменами, написаними на основі алфавіту, що відрізняється від усіх, які були відомі на той час. Учені не змогли прочитати їх, але встановили, що зустрічаються написи, виконані двома різними способами на двох алфавітах, хоча мова, ймовірно, одна. Вони одержали назву «лінійне письмо А» і «лінійне письмо Б». У 1953 р. англійський лінгвіст М. Вентрис зумів прочитати лінійне письмо Б, але лінійне письмо А залишається не розшифрованим і тепер.

Розкопки, проведені на Криті, зненацька підвели історичну базу під багато сюжетів, що вважалися винятково міфологічними. Так, був виявлений величезний лабіринт у Кноссі, про який розповідає міф про Мінотавра і Тезея, а також сліди тривалого панування Криту над багатьма грецькими містами і свідчення сплати ними данини. Сюжети фресок, розписів на посуді, скульптурних композицій говорять про те, що на Криті практикувалися людські жертвоприношення, так що відправлення юнаків і дівчат, обраних жеребкуванням як данини переможцям, могло мати місце.

Робота археологів і зроблені ними відкриття допомогли значно відсунути в минуле зародження цивілізації греків. До другої половини XIX ст. дослідники вважали, що створення злагодженої системи міфів, епічних поем і сказань є досить пізнім. Становлення грецької культури і цивілізації вони відносили до 2 тис. до н. е. Однак результати розкопок показали, що вже до кінця З тис. до н. е, на острові Крит склалася цілком зріла й сформована структура суспільства, політичним і військовим центром якої був Кносс, Критяни мали найбагатшу культуру, у них була розвинута архітектура, живопис, скульптура. Вони мали складну систему політичних цінностей, розвинуту міфологію і релігію. Багатство і міць критської держави були такими, що вони панували не тільки на Криті, але і на інших островах Егейського архіпелагу та в окремих областях північної Греції. Критяни любили море, вони були неперевершеними мореплавцями раніше, ніж уславлені фінікійці, їхні кораблі плавали в Єгипет, Сирію, на Сицилію і Сардинію.

У середині XV ст. до н. е. Крит зазнав катастрофи, якої всі так