У константинопольській школі будівельні матеріали і технічні прийоми були менш однорідними і являють собою складну картину. Основною відмінністю від Сирії є тут дуже широке застосування цегли і зводів.

Рішення питання про походження кам'яної кладки, у якій кілька рядів каменю чергуються з рядами цегли, дуже істотно для з'ясування джерел столичної візантійської кладки. Можна затверджувати, що близько 400 р. у Малій Азії чергування каменю і цегли в кладці стін було широко поширене. Як приклади його застосування можна привести такі пам'ятники, як будівлі IV в. у Нікомідії і церква Марії в Ефесі, а також поза Малою Азією арку Галерія і церква Георгія у Фезалоніках. У Константинополеві аналогічна кладка зустрічається в міських стінах і інших ранніх будівлях. У церкві Сергія і Вакха в кладці вперше починає переважати цегла. У її стінах кам'яні прокладки служать тільки доповненням до цегельної кладки. У Софії вони застосовані лише в самих відповідальних місцях. Перевага цегли спостерігається в Константинополеві вже в кладці іподрому.

У відношенні художньої сторони архітектури в період раньовизантійського зодчества чітко виступають дві основні тенденції. Сірійська і почасти малоазійська архітектура схиляється до виразних геометричних обсягів, поставленим ізольовано, до невеликих прорізів вікон, малому їхньому числу, до статичних інтер'єрів. У константинопольській архітектурі й в архітектурі інших найбільших міст візантійського світу спостерігається тенденція до складних динамічних інтер'єрів, до переваги їх над зовнішніми масами будинку, до розчленованих, навіть часом роздробленим обсягам і їхньому зв'язку з міською забудовою.

Константинополь — столиця імперії і центр світового мистецтва.

У самому Константинополеві найбільш видатними пам'ятниками архітектури V в. є міські фортечні стіни, цистерни, базиліка Студійського монастиря і Халкопратійська василька.

Константинополь склалося як місто ще до останньої чверті V в. Грандіозні стіни і міські ворота, побудовані при Феодосії II у першій половині V в., завершили собою міський ансамбль. Місто володіло чудовою природною гаванню — Золотим Рогом. Вхід у нього з боку Мармурового моря закривався, відповідно до античної традиції, ланцюгом. Через численні ворота в сухопутній стіні проходили головні дороги, що з'єднували столицю з іншими містами. Усередині міста дороги переходили в основні вулиці. Головними міськими воротами були Золоті ворота, розташовані поблизу від берега Мармурового моря. Головна вулиця Константинополя називалася Міси, тобто Центральна. Вулиці від воріт у сухопутній стіні сходилися до Міси, що направлялася до центрального комплексу суспільних будинків столиці, що вміщали з Іподрому, Великого імператорського палацу і собору Софії. Усі ці будинки виходили на велику площу Августіон. Основу структури Константинополя складав пучок сходилися до Міси й Августіону вулиць, чудово уписаний у трикутник півострова, на якому стояло місто.

Загальна структура Константинополя відрізняється від римських міст саме цим доцентровим початком, вираженим у спрямованості головних вулиць до суспільного центра. Це відбивало й одну з найважливіших керівних ідей візантійської держави.

Великий Константинопольський імператорський палац можна уявити собі тільки загалом. Розкопані його частини показують, що основні парадні палацеві приміщення групувалися навколо багато прикрашених перестильних дворів, відкриті частини яких мали мозаїчні підлоги з фігурними зображеннями. Мозаїка, що дійшла до нас, одного з таких дворів відноситься ще до середини V в. Більш пізні частини палацу мали анфілади монументальних залів, схожих на бічні нефи Константинопольської Софії і парадних залів, що, зводи, що чергуються з великими перекритими куполами, яких були прикрашені золотими мозаїками.

У V в. храми в Константинополеві будували ще переважно в традиційному базилікальному типі. Добре збереглася базиліка Студійского монастиря (463 р.). Вона свідчить про те, що в базилікальну композицію проникнуло центричний початок будинок мало розвинутий в довжину, місткі хори оточували середній неф із трьох сторін.

Золоте століття імперії.

Якщо спочатку між раньохристиянським і візантійським мистецтвом було дійсно важко провести поділяючу їхню границю, то до початку правління Юстиніан (527-565р.) положення змінився. Константинополь не тільки значною мірою відновив політичне панування над Заходом — те, що він став (столицею мистецтва( також не викликало сумнівів. Сам Юстиніан, як заступник мистецтв, не знав собі рівних з часів Костянтина. Замовлене ним чи виконане за його підтримкою уражає воістину імперською величчю, і ми цілком погоджуємося з тими, хто назвав цей час (золотим століттям(.

Першим найбільшим візантійським будівництвом Константинополя є церква Сергія і Вакха. Вона була споруджена близько 527 р. — року вступу на престол Юстиніан I і являє собою одну з перших його будівництв. Існує припущення, що будинок побудований Анфімієм і Ісідором — знаменитими зодчими Константинопольської Софії, що підтверджується подібністю цих храмів. Дійсно, церква Сергія і Вакха є одним з головних попередників Софії.

Загальна система церкви Сергія і Вакха заснована на центричної композиції, що застосовувалася в попередні сторіччя в Сирії і Малій Азії. Церква в Єсре в Сирії (515 р.) побудована на 12 років раніш церкви Сергія і Вакха і є добутком, у якому підсумовані досягнення архітекторів попереднього періоду в області створення центричних будівель. Вона являє собою в плані восьмикутник, уписаний у квадрат. Переходом між ними служать кутові ніші. Вісім стовпів несуть купол. Вони членують внутрішній простір храму на центральну частину і навколишній її